“`html
Війна з РФ висунула перед Україною унікальні труднощі, змусивши переосмислити всі складові національної безпеки – від захисту до фінансової стратегії. Через чотири роки війни постає головне питання: чи готова Україна до реіндустріалізації, яка стане підґрунтям її відродження та спроможності змагатися в майбутньому? Розповідає очільник економічного комітету ВР Дмитро Наталуха. Слід пам’ятати – «азійські тигри» не просто розвивали стратегічні сектори, а «вирощували» вітчизняних промислових лідерів
Придбайте річну підписку на шість журналів Forbes Ukraine за 1259 грн замість 1799 грн. Якщо ви шануєте якість, глибину та силу справжнього досвіду, дана підписка саме для вас. В рамках акції Christmas sale діє знижка 30% 🎁
Написано у колаборації з економістом, консультантом комітету ВР з питань економічного розвитку Романом Скляровим
У липні 2022 року Україна постала перед екзистенційним викликом військової агресії Росії. Питання безпеки стало всеосяжним і вирішальним. На початку ж 2026 року, після чотирьох років повномасштабної війни, популістських тенденцій в ЄС, митних баталій та безпрецедентного стратегічного розвороту зовнішньої політики США ми збагнули наскільки різнорідним є поняття «безпеки».
Популярне Категорія Лідерство Дата 09 грудня 2025 Підкорювачі світу. Forbes Ukraine уперше зібрав перелік українців, які обіймають найвищі керівні посади за кордоном. Хто вони і як їм це вдалося?
Для збереження повноцінного суверенітету держави вкрай недостатньо мати сотні тисяч громадян в армії. Якщо ця армія не має новітнього озброєння, вона приречена. Якщо новітнє озброєння не створюється в державі, вона залежна. Якщо держава не має науково-інженерної бази для створення технологій і модернізації новітнього озброєння, вона відстала. Якщо держава не спроможна керувати капіталом для забезпечення науково-інженерної бази, виробництва та армії, нею будуть керувати інші.
Мережа викликів та економічний вектор
Про тривіальний звʼязок «війна-економіка» начебто знають всі, але лише безпосередній досвід тотальної війни розвіяв серпанок десятирічних економічних міфів, які не давали змоги ні будувати міцну економіку, ні вести повноцінну війну. Один з таких міфів, що промислова могутність – це пережиток минулого століття.
Мережа викликів, у якій опинилась Україна, показала, що вибір економічного вектору і воєнної економіки, і післявоєнної відбудови – одна з її структурних ниток. І до цього виклику слід поставитись максимально відповідально, з огляду, в першу чергу на український інтерес, а вже потім – на тенденції, теорії чи ідеології.
Саме тому курс, який Київ має обрати і для продовження захисту України, і для подальшого її відновлення, має передбачати не лише відновлення інфраструктури. Він має заохочувати, в першу чергу, формування «продуктивних сил нації» за висловом Фрідріха Ліста, тобто промислових потужностей, що забезпечать володіння ключовими технологіями, стабільний приплив валюти, робочі місця та реальний захист від окупантів.
Ми все ще віримо не просто в мир, а в перемогу. Але перемога означає і те, що ми повинні кардинально переглянути власну економічну структуру та відійти від навʼязаної аграрно-сировинної моделі економіки, яка перетворила Україну на вічного боржника і сировинний придаток заможних країн. Альтернативою має стати модель реіндустріалізації.
Синергетична перевага
Грецькою synergos означає «спільна діяльність», відповідно синергія – це така взаємодія декількох елементів (чинників, систем), при якій їхній спільний результат є значно більшим, ніж сума результатів кожного елемента окремо. Простіше кажучи – це коли ціле більше, ніж сума його складових.
Відповідно, синергетична індустріалізація, або реіндустріалізація, це – модель зʼєднання оборони, промисловості, науки, фінансів і експорту в єдину державну виробничу систему. Простими словами, це – не окремі фабрики, а єдина індустріальна машина держави.
Але ключове тут, що зʼєднання відбувається навколо людини. Людини, яка воює, виготовляє, винаходить, експортує, заробляє. Це – про ролі, а не лише про робочі місця.
Завдання реіндустріалізації – якраз стати тією людиноцентричною моделлю і воєнної економіки, і повоєнного відновлення, яка дасть змогу державі: досягти технологічної переваги на полі бою і цим зберегти життя; залишитися конкурентоспроможною після завершення війни і цим повернути людей, перетворюючи країну в технологічну наддержаву.
Умовно, реіндустріалізацію можна розкласти на п’ять стратегічних цілей.
Оборона. ВПК і dual use, як рушій цивільної промисловості
Наука. Інновації не «при міністерстві», а всередині ланцюгів виробництва
Капітал. Держгарантії, експортне кредитування, воєнні ризики – все в єдиному фінансовому контурі
Експорт. Виробництво одразу під зовнішні ринки, плекання вітчизняних промислових лідерів
Управління. Держава-архітектор системи, інвестор і менеджер, а не друкар довідок
На зміну розрізненим і епізодичним реформам чи державним рішенням має прийти взаємоповʼязана і переплетена політика трансформації.
Три етапи реіндустріалізації
Цю трансформацію можна умовно розділити на три етапи. Що це за етапи? Будь-який процес має свою внутрішню логіку, і індустріалізація не є винятком. Ви не зможете виготовляти мікрочипи, якщо ще не освоїли виробництво спеціальних металевих сплавів та хімічних сполук, і якщо у вас банально не вистачає джерел енергії для функціонування фабрики. Фізика накладає свої вимоги на економіку.
Крім того, ви не зможете виготовляти ні мікрочипи, ні автомобілі чи літаки, якщо спочатку не виробили верстати для їх виготовлення. Іншими словами, спочатку потрібно виробити засоби виробництва (товари групи «А»), щоб за їх допомогою виготовляти споживчі товари (товари групи «Б»).
Саме такою логікою післявоєнної відбудови керувалися, наприклад, Японія і Південна Корея: спочатку створили так звані «базові галузі», тобто машинобудування, металургію, верстатобудування, енергетику, хімію, які стали фундаментом і опорою для галузей другого рівня, тобто автомобілебудування, суднобудування, а згодом і для електроніки та напівпровідників.
Особливим прикладом є Тайвань, який через невеликий розмір та обмеженість ресурсів зосередився лише на електроніці. Однак навіть для цієї сфери потрібні були специфічні засоби виробництва, сировина і напівфабрикати, що змусило Тайвань активно розвивати точне машинобудування та чисту хімію.
Проте економічна структура України ближча саме до Японії/Кореї, ніж до Тайваню. У нас уже є досить пристойний спадок важкої промисловості, який можна модернізувати та зробити опорою для галузей другого рівня, паралельно розвиваючи високотехнологічні ядра.
Тож яким має бути перший рівень реіндустріалізації?
Рівень 1. Засоби виробництва та важка індустрія (2026–2035 роки).
Ключові галузі, які держава має цілеспрямовано розвивати засобами державної політики:
- Металургія та нові матеріали.
- Важке машинобудування та двигуни.
- Верстатобудування, робототехніка та точне машинобудування.
- Важка та легка/спеціалізована хімія.
- Ядерна енергетика.
В результаті Україна має отримати модернізований промисловий фундамент, здатний забезпечити матеріали, двигуни, енергію та обладнання для другого рівня.
Рівень 2. Хайтек-ядра + системні продукти (2028–2040 роки)
Цей етап частково накладається на попередній і передбачає паралельне формування технологічних ядер для розвитку хайтек-індустрій, а також створення потужностей для автомобіле-, судно-, авіабудування тощо на основі галузей першого рівня.
По суті, це гібридна модель, що поєднує досвід Японії, Південної Кореї та Тайваню, але запускає паралельні процеси технологічного «наздоганяння», враховуючи науково-технічний прогрес, що відбувся з часів азійських економічних див.
Які хайтек-ядра Україна має можливість сформувати в середньостроковій перспективі? Потрібно визнати, що ми не можемо замахнутися одразу на технології останнього покоління: це дорого і нереалістично.
Приклад того ж Тайваню показує, що купівля технологій «другого ешелону», їх освоєння та навчання працівників може стати чудовим стартом для переходу до галузей майбутнього.
У 1976 році Тайвань купив в американської компанії RCA застарілу на той час 7-мікронну технологію виготовлення інтегральних схем. Це поклало початок масштабному трансферу технологій зі США в галузі виробництва напівпровідників. Сьогодні Тайвань вважається світовим центром виробництва мікрочипів.
Для порівняння, наразі США та ЄС фокусуються на чипах <5 нм, а виробництво на рівні 28 – 45 нм вважається «застарілим» (хоч у порівнянні – це стрибок у десятки тисяч разів за складністю та ефективністю електроніки). Водночас 28 – 45 нм чипи потрібні для дронів, автопрому, військової техніки, тож Україна цілком могла б почати з цього сегменту. Аналогічний підхід можна застосувати до інших секторів.
Враховуючи вищевказане, потрібно зосередитись на таких технологіях для створення початкових хайтек-ядер: мікроелектроніка, ШІ та обчислення, телекомунікації, сенсори й оптика, фармацевтика, біотехнології, супутники та зв’язок, акумуляторні системи та силова електроніка.
Маючи базові галузі першого рівня та початкові хайтек-ядра, можна перейти до створення галузей другого рівня, що виробляють так звані «системні продукти».
Ключовими тут є автомобілебудування, авіабудування, суднобудування, космічна галузь, залізниця (швидкісні потяги та сучасна залізнична техніка), цифрові та розподілені енергетичні системи, медична техніка, фармацевтика.
Галузі першого та другого рівнів повинні мати свою внутрішню інтеграційну логіку, тобто звʼязок для переходу між рівнями. Наприклад:
- розвиток металургії є фундаментом для виробництва кузовів і корпусів у автомобіле-, судно-, авіабудуванні;
- верстатобудування і робототехніка забезпечують серійність і точність вузлів для цих же галузей;
- виробництво двигунів і турбін логічно переходить у силові установки для авіації, суден, потягів, енергетики;
- легка/спеціалізована хімія є основою для мікроелектроніки, яка, своєю чергою, використовується практично у всіх системних продуктах.
Конкуренція лідерів
Ще один важливий аспект: азійські тигри не просто розвивали стратегічні галузі, а «вирощували» вітчизняних промислових лідерів в кожній із галузей, інколи вдаючись до стимулювання штучного злиття дрібніших фірм.
Під «національними лідерами» маються на увазі корпорації, які мають достатньо капіталу, ресурсів, інновацій та управлінських компетенцій, а також економію на масштабі, щоб конкурувати на світових ринках.
Цей підхід спочатку японські урядовці, а згодом корейські та китайські перейняли від Йозефа Шумпетера, який стверджував, що великі компанії мають значно більше можливостей для впровадження інновацій, ніж малий і середній бізнес.
Досвід створення національних лідерів – це не лише азійський шлях. Подібну політику проводила, для прикладу, Франція Шарля де Голля.
«Враховуючи, що міжнародна конкуренція була головним викликом, а гігантська, транснаціональна корпорація – її основною формою, французька відповідь виглядала логічною. Держава вирішила створити власні гігантські транснаціональні корпорації. В одній галузі за іншою просували «супер злиття» для створення низки національних лідерів, які б понесли французький прапор у бій проти іноземних гігантів», – йдеться у книзі Стівена Коена «Сучасне капіталістичне планування: французька модель» 1969 року.
Відомий читачу концерн Airbus, заснований свого часу Францією і Німеччиною, є якраз прикладом такого наднаціонального промислового лідера, який створювався спеціально для конкуренції з американськими концернами Boeing, McDonnell Douglas та Lockheed.
До речі, про Німеччину. Цікаво, що у Німецькій промисловій стратегії 2030 (затверджена 2019 року) прямо зафіксована потреба злиття малих і середніх підприємств для підвищення конкурентоздатності на глобальних ринках. Тобто, це — буквально про масштабування чинних бізнесів у національні промислові синдикати – у «лідерів».
Якщо ж взяти США, там у звіті Hoover Institution «Кремнієвий трикутник. Сполучені штати, Тайвань, Китай та глобальна безпека напівпровідників» (2023 рік) відверто вказано, що антимонопольні органи США фактично підірвали конкурентоздатність американських телекомунікаційних компаній своїми вимогами дробити їх на кілька малих. Простими словами – розчленування американських національних лідерів у сфері комунікацій на кілька менших окремих бізнесів зашкодило розвитку галузі.
Україні варто звернути увагу на ці приклади й рухатися не за модним нині сценарієм підтримки МСП, а за перевіреним часом курсом на створення «національних лідерів» у стратегічних галузях промисловості. Тобто, за сценарієм, про який не розповідають провідні консультанти, а який застосовують провідні економіки.
Саме ці компанії-лідери мають стати одними з ключових акторів наступного рівня реіндустріалізації. Це підводить нас до третього рівня.
Рівень 3. Українські ТНК та галузі майбутнього (2035–2045 роки)
Функція третього рівня: масштабувати національних лідерів до глобальних корпорацій (українських ТНК) зі своєю часткою світового ринку. Вони накопичують достатньо капіталу, інтелектуальної власності й управлінських компетенцій, щоб інвестувати у проривні індустрії майбутнього.
Таким чином забезпечується самопідтримуваний цикл реіндустріалізації.
Якими можуть бути ці галузі майбутнього, куди українські ТНК інвестуватимуть капітал та інші ресурси? Виходячи з галузей попередніх рівнів, зокрема напрямків технологічних ядер другого рівня, потенційний (однак не остаточний) вибір може бути такий: квантові технології, нейротехнології, нові хімічні матеріали та молекулярна інженерія, генні та клітинні технології, робототехніка, космічні технології, енергетичні матеріали нового покоління.
Звісно, до обрання галузей майбутнього ще далеко, але продумане довгострокове планування та бачення (візія) майбутнього є однією із запорук успіху багатьох держав, зокрема і розглянутих вище азійських тигрів.
Наостанок зазначимо, що для досягнення трирівневої реіндустріалізації держава має залучити весь свій адміністративний, фінансовий та політичний ресурс, застосовуючи всебічні заходи стимулювання відповідних галузей (це тема для окремої статті).
Адже, як показала війна, економічний розвиток і технологічний ресурс – це не лише про економіку. Це також про національну безпеку, життя людей і реальні гарантії нашого суверенітету, які жодні папірці не замінять.
Матеріали по темі
Категорія Гроші Дата 14 березня 2023 Чи може Україна повторити економічний успіх Південно-Східної Азії? HardTalk Петра Чернишова з економістом Ноа Смітом
Категорія Інновації Дата Вчора «Відкрилися нові можливості». Навіщо американський урядовий фонд UMAEF інвестував у розробника monobank? Інтерв’ю з керівницею
Категорія Гроші Дата 10 січня Фіскальний розворот. Чи справді ПДВ для ФОПів принесе бюджету 40 млрд грн та вирівняє конкурентні умови для бізнесу? Економіст Володимир Дубровський у цьому не впевнений Контриб’ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected] “`