Повернутися чи залишитися? Які чинники впливають на рішення українських біженців 19.01.2024 13:00 Укрінформ Пропонуємо ставитися до українських біженців не як до втрати, а як до активу
За різними оцінками, сьогодні за кордоном перебувають близько 6 мільйонів українських біженців. Більшість із них підтримують зв’язок з батьківщиною та планують повернутися. Багато з тих, хто виїхав навесні 2022 року, вже повернулися. Наше дослідження настроїв українців, які залишаються за кордоном або вже повернулися, дозволяє виявити чинники, які впливають на рішення біженців про повернення та на їхнє бажання повертатися.
Для цього дослідження «Вокс Україна» використав дані опитування соціологічної компанії «Factum Group», проведеного у липні-серпні 2023 року.
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ
ВСТУП ТА ОПИС ДАНИХ
Одним із найбільш актуальних питань відбудови та майбутнього розвитку України є люди. Безумовно, відплив близько 6 мільйонів осіб з України (точних цифр немає) є великим ударом по її демографії та робочій силі. Однак ці люди не втрачені назавжди. Так, проведене ЦЕС опитування біженців (лютий 2023 р.) показало, що три чверті з них планують повернутися і лише 10% не планують. Наступна хвиля цього ж опитування (травень 2023) показала, що 63% біженців планують повернутися. Опитування Опори (квітень 2023) засвідчило, що 67% біженців хотіли би повернутися в Україну, тоді як 18% не планують цього робити. Ці частки подібні до отриманих під час опитування Factum Group у липні-серпні 2023, яке ми розглядаємо у цій статті: це опитування показало, що 53% біженців хочуть повернутися, а 18% не хочуть (решта вагаються). Скорочення частки осіб, які хочуть повернутися, може бути пов’язане з тим, що біженці поступово повертаються: так, опитування Factum Group показало, що 63% тих, хто після початку повномасштабного вторгнення виїхав з України, повернулися до липня-серпня 2023 року (подробиці див. у врізці з описом даних нижче). Відповідно серед тих, хто ще залишається за кордоном, частка охочих повернутися буде знижуватися.
Рисунок 1. Частка біженців, які планують або не планують повертатися
Примітка: тим, хто не планував повертатися до свого міста, не знав або відмовився відповідати на це запитання (ліва панель), ставили додаткове запитання – чи плануєте ви повертатися в Україну? Права панель представляє відповіді 40% респондентів із лівої панелі, як показано фігурною дужкою.
Загалом 64% опитаних планують повернутися в Україну. Лише 13% не планують повернення, тоді як решта не визначилися. Водночас, із тих, хто планує повернутися або не впевнений у цьому, 50% не готові повертатися поки триває війна, а 27% можуть повернутися під час війни, якщо для цього будуть відповідні умови, зокрема житло та робота.
Втім, інтерпретуючи це та подібні опитування, слід мати на увазі, що бажання чи плани повернутися у людини можуть доволі швидко змінитися. Так, якісна складова цього опитування показує, що інколи рішення про повернення може бути спонтанним:
«Одного разу я прокинулася, купила квиток та повернулася додому»
«…побувши вдома, не змогла поїхати назад. Вдома краще»
«Ми жили у великому будинку, де мешкала ще одна родина з України. Вони нам сказали: «Ми їдемо додому 23 числа. Трохи поміркувавши, я підійшла до них і сказала: «Я їду з вами».
Водночас деякі біженці, які повернулися, можуть виїхати знову. Їхня частка доволі мала – 7% (рисунок 2). 71% тих, хто повернувся, проживали в тому самому місті, де мешкали до повномасштабної війни, 5% переїхали в межах своєї області, а 24% жили в іншій області.
Рисунок 2. Чи плануєте Ви залишитися в Україні? (запитання до тих, хто повернувся)
На рішення людей повернутися або залишитися впливають багато чинників. Ми аналізуємо ці фактори як щодо біженців (ті, хто перебував за кордоном на момент опитування), так і щодо тих, хто спочатку виїхав з України (переважна більшість у лютому-березні 2022 року), але повернувся на момент опитування – другу групу ми називаємо «ті, хто повернувся». Ми розглядаємо три регресійні ймовірнісні моделі: ймовірність того, що особа залишається за кордоном, а не повернулася в Україну (на момент опитування); ймовірність того, що біженець планує повернутися, та ймовірність того, що особа, яка повернулася в Україну, воліє залишитися в Україні. Метод збору даних та деякі загальні показники розглянуті у Врізці.
ОПИС ДАНИХ
Цільова аудиторія: чоловіки/жінки від 18 до 55 років, інтернет-користувачі. Особи, які до повномасштабного вторгнення росії проживали в Україні в містах із населенням 50+ тис. (без Криму та ОРДЛО), але виїхали за кордон. Цільова аудиторія поділена на дві групи: ЦА1 на момент опитування (між 15 липня та 10 серпня 2023) перебували за кордоном, ЦА2 на момент опитування вже повернулись (ми виключили 18 спостережень щодо людей, які повернулися лише тимчасово, – наприклад, щоб вирішити питання з документами).
Метод та розмір вибірки: кількісне онлайн дослідження (CAWI), N=1400, по 700 респондентів у кожній вибірці. Етапи формування вибірки: 1) будується квотна вибірка для всіх респондентів, які до війни проживали в Україні. Квотна вибірка відображає структуру населення досліджуваної цільової аудиторії за віком, статтю, регіоном і типом населеного пункту (відповідно до даних Держстату України до початку повномасштабної війни). Квота на місце проживання ставиться на питання «Де ви постійно проживали до початку воєнних дій?» 2) На другому етапі ставиться запитання «де ви проживаєте зараз?», щоб виокремити саме тих, хто наразі проживає за кордоном або проживав і повернувся. Тим, хто проживає в Україні, ставиться додаткове запитання про те, чи виїжджали ці респонденти з України через війну з лютого 2022 року. Такий підхід дозволяє оцінити, що серед людей, які виїхали через війну, 63% повернулися в Україну на момент опитування (див. презентацію про тих, хто повернувся, слайд 16).
Вибірка не включає біженців, що проживають на території Росії та Білорусі.
Описову статистику та цитати людей із якісного опитування можна побачити у таких презентаціях: (1) біженці, (2) думка біженців, (3) ті, хто повернувся. Близько 80% українських біженців – жінки, 44% із них мають дітей, половина з них одружені, а 20% усіх жінок, які виїхали, залишили вдома чоловіка (партнера). Більшість респондентів покинули Україну невдовзі після початку повномасштабної війни – у лютому-березні 2022 року. Більшість українських біженців жили або живуть у Німеччині та Польщі (приблизно чверть у кожній країні), 7% – у Чехії, інші країни прийняли до 4% від загальної кількості біженців.
Детальний опис запитань можна побачити в таблиці А1 у додатку.
Які чинники впливають на рішення повернутися або залишитися?
З рисунку 3 видно, що більшість біженців залишаються за кордоном з лютого-березня 2022 року, коли вони втекли. Водночас люди продовжують виїжджати. Більшість тих, хто повернувся, провели за кордоном значно менше часу – в середньому 6-7 місяців. Проте деякі люди повертаються в Україну й після того, як рік і більше пробули за кордоном.
Примітка: сума відсотків не дорівнює 100%, оскільки деякі респонденти не відповіли на це запитання
Більшість (понад 80% респондентів) залишили свої домівки через війну, і лише 4% – з інших причин (рис. 4). Ті, хто все одно хотіли емігрувати, імовірно, будуть більш схильні залишитися за кордоном – тож ми включаємо у модель як причини, так і наміри емігрувати. 7% наших респондентів виїхали до повномасштабного вторгнення, 55% зробили це в лютому чи березні 2022 року, а решта виїхали пізніше – в 2022 або 2023 році.
Рисунок 4. Якими були причини виїзду за кордон?
Примітка: сині/блакитні смуги стосуються тих, хто повернувся, помаранчеві – біженців. Темним кольором позначено основну причину (респонденти могли вибрати лише одну відповідь), світлим кольором – інші причини (респонденти могли обрати декілька відповідей).
Як показано на рисунку 4, основною причиною виїзду за кордон є безпека. Це також головний чинник, який заважає біженцям повернутися. З іншого боку, біженці мають багато причин для повернення: родина, друзі та дім, кращі перспективи працевлаштування в Україні, труднощі з інтеграцією в іншу культуру тощо. Ми включаємо ці фактори до моделей.
РОДИННІ ПИТАННЯ
Рисунок 5 показує, що у значно більшої частки тих, хто повернувся, чоловік або дружина залишалися в Україні, поки вони перебували за кордоном. Ми також маємо інформацію про родичів або друзів наших респондентів, які наразі воюють чи воювали (рис. 6). Ми перевіряємо, чи впливають ці чинники на [реалізований] намір повернутися.
Примітка: сині/блакитні смужки стосуються тих, хто повернувся, а помаранчеві – біженців. Запитання «хто повернувся з вами?» (зелені смужки) ставили лише тим, хто повернувся.
Рисунок 6. Чи ваші родичі або друзі беруть участь у бойових діях?
ПИТАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Половина біженців, які були працевлаштованими до вторгнення, втратили роботу через війну, 18% звільнилися, а понад 30% домовилися зі своїм роботодавцем працювати дистанційно. 9% тих, хто на момент опитування залишався за кордоном, продовжували працювати в українській компанії онлайн (таблиця 1). З-поміж тих, хто працював за кордоном, 37% змінили кваліфікацію – з них 77% влаштувалися на роботу, яка вимагала нижчої кваліфікації, ніж вони мали в Україні (табл. 2). 61% тих, хто працював, не змінили рід своєї діяльності.
Серед тих, хто на момент опитування залишався за кордоном, порівняно з тими, хто повернувся, більша частка працювали повний робочий день (33% проти 23%). Також більша частка працювали офлайн (72% працюючих проти 59%). Теоретично, ті, хто продовжує працювати в українській організації, з більшою ймовірністю повернуться, тоді як ті, хто працює офлайн за кордоном, повернуться з меншою імовірністю.
Таблиця 1. Українці, які працюють (для біженців) або працювали (для тих, хто повернувся) за кордоном
Примітка: кожен стовпчик містить розподіл для стовпчика ліворуч від нього. Наприклад, серед тих, хто працював повний робочий день, 71% робили це офлайн, 19% – онлайн та 10% – в гібридному режимі. Серед тих, хто працював онлайн, 77% робили це в українській компанії
Таблиця 2. Зміна типу роботи українців, які виїхали за кордон
Примітка: цифри в клітинках показують відсотки від загальної кількості респондентів, які працювали за кордоном. Кожне число показує частку осіб, які перейшли з роботи в рядку до роботи в стовпчику. Наприклад, 10,3% опитаних, які працювали за кордоном, були фахівцями без підлеглих в Україні (наприклад, бухгалтери, аналітики) та стали некваліфікованими працівниками за кордоном. Частки людей, які залишилися на тій самій посаді, виділені жирним шрифтом. Опитування Управління ООН з питань біженців 2022 року показує (стор. 11), що 17% біженців в Україні працювали в торгівлі, а ще 17% – в освіті.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ
39% наших респондентів мають дітей шкільного віку. З них 62% опитаних зазначили, що їхні діти навчалися у школі країни перебування у 2022/23 навчальному році. Однак лише для 39% цих дітей це було єдиним варіантом навчання. Решта також навчалися деінде – або в українській школі онлайн (50% тих, хто навчався в іноземній школі), або в українській школі в країні перебування. Для чверті українських дітей українська онлайн-школа була єдиним варіантом навчання. Чверть повідомили, що їхні діти вивчали українську шкільну програму іншим способом – самостійно, з батьками чи репетиторами. Про 2023/24 навчальний рік це питання ставили лише тим, хто на момент опитування перебував за кордоном. 34% з них мали дітей шкільного віку. 83% із тих, хто має дітей шкільного віку, повідомили, що їхні діти будуть навчатися в іноземній школі, з них половина – лише в іноземній школі, без додаткового навчання. 40% сказали, що їхні діти навчатимуться в українській школі онлайн, а 4,5% – що навчатимуться в Україні, оскільки незабаром вони повернуться додому. Дітям, які вивчають українську шкільну програму перебуваючи за кордоном, буде легше адаптуватися в разі повернення, тому ми включаємо ці змінні до моделі.
ЗНАННЯ МОВИ
На рисунку 7 видно, що біженці знають мову крани перебування дещо краще, ніж ті, хто повернувся, хоча 70% із них не вивчали цю мову до переїзду. Втім, серед тих, хто повернувся, значно більша частка (30% проти 16%) жодним чином не вивчали мову країни перебування. Це може свідчити про те, що ці люди з самого початку були більш рішуче налаштовані повернутися.
Рисунок 7. Як би Ви оцінили Ваш рівень знання мови країни перебування?
ПЕРЕЖИТІ ТРАВМИ ВІЙНИ
Травми, яких зазнали біженці в Україні (рисунок 8), можуть бути факторами, які знижуть імовірність повернення (наприклад, одна респондентка зазначила, що її донька загинула, тому повертатися для неї надто боляче). Єдиними чинниками, які суттєво відрізняються для біженців і тих, хто повернувся, є втрата роботи, втрата доходів та мародерство з боку росіян, але ми враховуємо й інші фактори.
Рисунок 8. Що із цього Ви пережили?
ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ ПОРІВНЯНО З УКРАЇНОЮ
Іншими факторами, які можуть вплинути на рішення повернутися або залишитися, є зміна якості різних аспектів життя. На рисунку 9 видно, що загальний рівень життя в країні перебування у тих, хто повернувся, був дещо нижчим, ніж у біженців. Те саме можна сказати про сімейні відносини та психологічний стан. Для більшості чинників (окрім охорони здоров’я та психологічного стану) частка респондентів, які повідомляють про покращення цих факторів за кордоном порівняно з Україною, приблизно дорівнює частці тих, хто відзначив погіршення цих факторів (справді, 57% тих, хто виїхав за кордон, зазначають, що почали більше цінувати українську медицину після знайомства з системами охорони здоров’я в інших країнах).
Верхні рядки стосуються біженців, нижні – тих, хто повернувся
ТІ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ ТА БІЖЕНЦІ: ЯКІ ЧИННИКИ ВПЛИНУЛИ НА РІШЕННЯ ПОВЕРНУТИСЯ?
Ми використовуємо ймовірнісну модель (див. таблицю A2 у Додатку) для того, щоб оцінити, які чинники суттєво вплинули на рішення біженців повернутися в Україну. Окрім факторів, що обговорювалися вище, ми включили до регресії звичайні демографічні змінні, як-от стать, вік, освіта, розмір домогосподарства, сімейний стан, регіон, рівень доходу тощо. Ми також врахували тривалість перебування за кордоном (щоб перевірити гіпотезу про те, що більш тривале проживання в країні перебування зменшує ймовірність або бажання повернутися) та низку чинників (як психологічних на кшталт туги за домівкою чи родиною, так і практичних, як-от кращі перспективи роботи в Україні чи матеріальні труднощі в країні перебування), які, за словами респондентів, суттєво вплинули на їхнє рішення повернутися.
Всупереч очікуванням, ті, хто виїхав за кордон до 2022 року, були більш схильні повернутися (ті, хто виїхав у лютому-березні 2022 року, також частіше поверталися, але це може бути пов’язано з релокацією більшості українців у той час). Кожен місяць, проведений за кордоном, дещо збільшує ймовірність залишитися.
Чинниками, які значно підвищували імовірність повернення в Україну, були туга за родиною чи домом, бажання, щоб діти навчалися в Україні, кращі можливості працевлаштування в Україні, повернення друзів в Україну та наявність власності в Україні (усі ці фактори – фактори «тяжіння»). Серед факторів «виштовхування» значущими були відчуття самотності або труднощі з інтеграцією за кордоном, а також відчуття приниження через життя на субсидії. Такі чинники як відчуття провини через виїзд, відчуття безпорадності чи неприйняття чужої ментальності не були значущими, хоча деякі респонденти й називали їх ключовими причинами повернення.
Наявність батьків в Україні, дистанційна робота в Україні та краща безпекова ситуація виявилися значущими факторами «тяжіння», тоді як матеріальні труднощі за кордоном слугували вагомим фактором «виштовхування». 12% опитаних сказали, що отримали від української влади інформацію, яка вплинула на їхнє рішення повернутися, і цей фактор справді значущо впливає на ймовірність повернення.
Респонденти, які не мають дітей, та ті, чиї діти навчалися в іноземній школі у 2022/23 навчальному році, ті, хто виїхав разом із чоловіком чи дружиною (22% вибірки), або ті, чиї друзі також виїхали, більш схильні залишитися за кордоном, тоді як для неодружених імовірність залишитися за кордоном є нижчою.
Для тих, хто вважає успішність реформ в Україні головним фактором повернення, імовірність залишитися за кордоном також вища (це може бути пов’язано з помірним прогресом реформ або з досить високими очікуваннями цих людей щодо відновлення України). Серед пережитих травм війни найвагомішими є мародерство чи знущання з боку росіян – цей чинник збільшує ймовірність залишитися за кордоном. Той факт, що деякі члени родини чи друзі беруть або брали участь у бойових діях, не впливає на рішення повернутися – можливо через те, що частки таких людей однакові для тих, хто повернувся, і для тих, хто залишився за кордоном.
ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЙМОВІРНІСТЬ ТОГО, ЩО БІЖЕНЕЦЬ ПЛАНУЄ ПОВЕРНУТИСЯ
Далі ми розглядаємо лише тих, хто на момент опитування перебував за кордоном. Ми використовуємо ймовірнісну модель (див. таблицю A3 у Додатку), щоб побачити, які фактори впливають на ймовірність повернення такої особи в Україну у певний момент часу (переважна більшість не мають визначеної дати повернення).
Демографічні фактори не є значущими в цій моделі, за винятком родинних – ті, хто виїхав разом із чоловіком чи дружиною, та ті, хто не має дітей, з меншою ймовірністю планують повернутися.
Кількість місяців перебування за кордоном не є значущою, проте її вплив, напевне, відображає змінна «емігрував у лютому-березні 2022 року», яка негативно впливає на плани повернутися. Очікувано, ті, хто планував емігрувати до повномасштабної війни, менш імовірно планують повернутися. Ті, хто не відвідував Україну після виїзду, та ті, хто має статус біженця (ці змінні можуть бути пов’язаними), також планують повернутися з меншою ймовірністю.
Чинники мови та працевлаштування виявилися незначущими за винятком того, що люди, які в країні перебування зайняті на менш кваліфікованій роботі, ніж в Україні, з більшою ймовірністю планують повернутися. Дещо неочікувано ті, хто каже, що їм вистачає субсидій, які вони отримують у країні перебування, також із більшою ймовірністю планують повернутися порівняно з тими, кому цих субсидій недостатньо (це можна пояснити тим, що ті, кому не вистачає субсидій, частіше працюють – 54% порівняно з 44% серед тих, кому субсидій вистачає). Хоча наявність роботи за кордоном сама по собі не є значущою, вона може опосередковано впливати на плани повернення.
Факторами тяжіння, які суттєво впливають на плани людини повернутися, є (1) бажання (респондента чи його/її дітей), щоб діти навчалися в Україні, (2) покращення безпекової ситуації в Україні та сподівання на мир, (3) кращі перспективи працевлаштування в Україні, (4) туга людини за домівкою та (5) бажання допомагати у відбудові України. Ті, хто не інтегрувався до суспільства за кордоном, та ті, хто повідомив про гіршу громадську залученість у країні перебування, ніж в Україні, також із більшою імовірністю планують повернутися (це фактори виштовхування). Вищий рівень загального добробуту та задоволення життям за кордоном очікувано зменшують бажання повернутися.
ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЙМОВІРНІСТЬ ТОГО, ЩО ТІ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ, ПЛАНУЮТЬ ЗАЛИШИТИСЯ В УКРАЇНІ
Як показано на рисунку 2, лише 7% тих, хто повернувся, планують виїхати з України знову, тоді як 56% планують залишитися (решта вагаються). Ми використовуємо ймовірнісну модель, щоб оцінити чинники, які впливають на ймовірність того, що особа воліє залишитися (див. таблицю A4 у Додатку).
На відміну від інших моделей, тут є значущою одна з регіональних змінних: люди, які живуть у західних областях, із більшою ймовірністю планують залишитися – можливо, тому, що ці регіони є відносно безпечнішими. Кількість проведених за кордоном місяців дещо негативно впливає на ймовірність того, що людина планує залишитися. Однак найбільший негативний вплив на цю ймовірність чинить попередній намір емігрувати. Ті, хто виїхав з міркувань безпеки, з більшою імовірністю залишаться після повернення в Україну – вочевидь через покращення безпекової ситуації. Респонденти, які назвали загрозу мобілізації основною причиною виїзду з України, схильні залишатися – ймовірно, через те, що їм заборонено виїжджати (однак таких людей дуже мало – близько 2% вибірки). Очікувано, якщо нинішній рівень життя людини в Україні є значно нижчим, ніж він був за кордоном, імовірність того, що вона планує залишитися, нижча.
Якщо батьки респондента залишалися в Україні поки він/вона перебував/ла за кордоном, така людина з більшою імовірністю планує залишитися. Те саме можна сказати про людей, у яких в Україні залишалися чоловік чи дружина, але цей ефект не надто значущий. Нарешті, люди, які повернулися, з більшою імовірністю залишаться, якщо головною причиною їхнього повернення були туга за родиною чи домівкою, бажання, щоб їхні діти навчалися в Україні (чи бажання дітей вчитися в Україні), або готовність допомагати у відбудові України.
Якщо людина втратила друга через війну, вона менше хоче залишитися. Інші види травм, спричинених війною, є незначущими – можливо, тому, що для них недостатньо спостережень.
ЗАЛУЧЕНІСТЬ БІЖЕНЦІВ ДО УКРАЇНСЬКИХ СПРАВ
На цьому етапі можна зробити висновок, що більшість українців не використовують війну як привід для еміграції. Станом на липень-серпень 2023 року 63% тих, хто виїхав у попередні місяці, вже повернулися, а 64% планували повернутися в майбутньому, коли в Україні покращиться безпекова ситуація.
Водночас наше опитування показало, що українські біженці дуже активно залучені в українське життя: понад 90% переглядають новини про Україну кілька разів на тиждень або частіше, а близько 60% читають новини щодня (рисунок 10). Основними новинними каналами для українських біженців є Telegram та інші соціальні мережі, а також українські онлайн-медіа. Як бачимо з рисунка 11, українські біженці досить активно діляться інформацією про Україну у своїх громадах. Цю «народну дипломатію» можна використати для збереження рівня підтримки України серед населення країн-союзників України, а також для протидії російській дезінформації. 5% наших респондентів зазначили, що дуже часто бачать російську дезінформацію у країні перебування, а 15% заявили, що стикаються з нею час від часу. Ця проблема не надто гостра в країнах із найбільшою кількістю українських біженців (Німеччині та Польщі) – лише 9% та 7% тих, хто проживає в цих країнах, повідомили, що бачать російську дезінформацію часто або інколи. Проблема є значно більшою в Італії, Болгарії, Словаччині та Чехії (понад 20% респондентів, які живуть у цих країнах, стикаються з російською дезінформацією доволі часто). Даних про інші країни недостатньо для того, щоб зробити чіткі висновки.
Рисунок 10. Як часто ви читаєте/дивитесь новини про Україну (перші два рядки), у тому числі з окремих джерел (наступні рядки), частки респондентів, %
Примітка: верхні рядки стосуються біженців, а нижні – тих, хто повернувся
Рисунок 11. Чи поширюєте ви інформацію та новини про Україну в країні перебування? (лише для біженців)
Рисунок 12. Заходи, в яких українці беруть участь (для біженців) або брали участь (для тих, хто повернувся) за кордоном, % опитаних
Як показує рисунок 12, українці доволі активні за кордоном – понад 70% роблять пожертви для України, понад 40% беруть участь в акціях на підтримку України, близько 40% є волонтерами та приблизно 15% беруть участь у громадських організаціях. Останні дві цифри є нижчими за вказані у нещодавньому опитуванні Pact/ENGAGE, яке показує, що 37% біженців беруть участь у неурядових організаціях, а 55% займаються волонтерством. Однак нинішня громадська активність біженців є набагато вищою за зазначену в дослідженнях Pact/ENGAGE, що проводилися перед повномасштабною війною. Вони показували, що лише близько 4-5% українців брали участь у громадських організаціях. Це свідчить про те, що повномасштабна війна дала поштовх громадянській активності так само, як Революція Гідності та перша фаза російського вторгнення у 2014 році. Як зробити так, щоб вищий рівень громадянської активності залишився сталим? Як представники громадської організації, можемо припустити, що важливо залучати громадянське суспільство до офіційного ухвалення рішень. Задля більшого впливу чиновники та громадянське суспільство мають доповнювати одне одного, а не конкурувати.
Наше опитування також показало, що понад 70% тих, хто виїхав за кордон, вважають, що набули досвіду, який буде корисним під час відбудови, а понад 50% думають, що набуті ними за кордоном нові навички стануть у пригоді під час відбудови. Найчастіше респонденти називали нові професійні навички та іноземну мову, але також часто згадували “м’які” навички, як-от толерантність, краща комунікація й те, що загалом можна назвати відповідальним громадянством, – звичка допомагати людям та громаді, дотримуватися правил та сплачувати податки тощо.
ДУМКИ ЩОДО ВІДБУДОВИ ТА РЕФОРМ
Як бачимо з рисунка 13, більшість наших респондентів уважають повноцінну відбудову неможливою до закінчення бойових дій. Водночас учасники опитування думають, що певні корисні для відбудови кроки – реконструкція будинків, розмінування чи допомога підприємствам у відновленні – можна розпочати негайно (рис. 14).
Дещо вища частка біженців, ніж тих, хто повернувся (56% проти 48%), вважають, що необхідно дочекатися кінця війни й лише тоді відновлювати будівлі за вищими стандартами. Натомість більша частка тих, хто повернувся, аніж біженців (40% проти 33%) гадають, що відновлення будинків потрібно розпочинати негайно. Думки біженців та тих, хто повернувся, щодо децентралізації збігаються: 60% вірять, що кожна громада повинна мати свій індивідуальний план відновлення, й лише 30% віддають перевагу єдиному централізованому плану відбудови.
Пріоритети наших респондентів щодо реформ (рисунок 15) дуже схожі на названі українцями в опитуванні, яке ми проводили минулого року: на першому місці антикорупційна та судова реформи.
Рисунок 13. Що думають про відбудову українські біженці та ті, хто повернувся?
Верхні рядки стосуються біженців, а нижні – тих, хто повернувся
Рисунок 14. Що українські біженці та ті, хто повернувся, думають про терміни відбудови?
Верхні рядки стосуються біженців, а нижні – тих, хто повернувся
Рисунок 15. Які з цих реформ є найважливішими? Виберіть не більше 5 варіантів
Примітка. Це відповіді разом біженців і тих, хто повернувся
Рисунок 16А показує чинники, які, на думку наших респондентів, можуть зашкодити відбудові. Рисунок 16Б “дзеркальний” у тому сенсі, що представляє фактори, які можуть гарантувати стабільність відбудови. Цілком очікувано, у першому випадку ці фактори пов’язані з корупцією та подальшими нападами росії, а в другому – з належним контролем витрачання коштів на відновлення та гарантіями безпеки.
Ці відповіді близькі до тих, які опублікувала Transparency International у своєму нещодавньому опитуванні мешканців України. Нецільове використання коштів та корупція – це також одні з найбільших проблем, які викликають занепокоєння міжнародних партнерів України. Це питання потребує вирішення. Позитивним сигналом було би відсторонення посадовців, щодо яких існують обґрунтовані сумніви у їхній доброчесності (наприклад, є журналістське розслідування, яке свідчить про те, що чиновник може бути нечистий на руку), від посад до закінчення ретельного розслідування.
Рисунок 16A. Які чинники можуть зашкодити відбудові або зірвати її?
Примітка. Це відповіді разом біженців і тих, хто повернувся
Рисунок 16Б. Які чинники забезпечать стабільність відбудови?
Примітка. Це відповіді разом біженців і тих, хто повернувся
ВИСНОВКИ ТА ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ
Наше дослідження показало, що фактори тяжіння є набагато більш значущими для рішення та бажання повернутися й залишитися в Україні, аніж фактори виштовхування. Ба більше, значущими є не лише «особисті» чинники, як-от туга за родиною чи домівкою, а й такі «суспільні» фактори, як бажання, щоб діти навчалися в Україні, чи готовність брати участь у відбудові. Багато наших респондентів кажуть, що під час перебування за кордоном вони набули нових навичок, які стануть у пригоді під час відновлення.
Отже, ми пропонуємо ставитися до українських біженців не як до втрати, а як до активу. Ефективне використання цього активу залежатиме не лише від належної державної політики (наприклад, надання інформації про ситуацію та можливості в Україні), а й від ставлення співгромадян. На щастя, 64% українців не засуджують біженців і лише 3% засуджують (решта людей засуджують деякі групи біженців, наприклад, чоловіків, які втекли, або тих, хто виїхав із відносно спокійних регіонів).
Конкретною політикою, яка допоможе українським біженцям повернутися, є розробка процедури вступу чи повернення дітей, які навчалися за кордоном, до українських шкіл. Для цього може знадобитися більша гнучкість навчальних програм.
Тим часом уряд міг би використовувати біженців для «народної дипломатії», наприклад, просити їх поширювати новини про Україну у своїх громадах, робити пожертви чи волонтерити на користь України. Багато біженців роблять це за власною ініціативою, але певна залученість уряду могла би посилити ефект від цих дій.
Заходи, спрямовані на підвищення рівня життя в Україні (найважливіше — подолання корупції, що заощадить більше ресурсів для перемоги над росією) також підвищать бажання біженців повернутися.
Додаток – Таблиця A1, Таблиця A2, Таблиця A3, Таблиця A4 – дивіться в оригінальній публікації.
Автори:
«Вокс Україна»
VoxUkraine – аналітичний центр, який досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства Опитування Україна Біженці Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
