Сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів свідчить про те, що непопулярних кроків не уникнути. Нова норма буде геть не схожа на те, до чого ми звикли в перші роки війни.
Велика війна пришвидшила вихід жінок на лідерські ролі. Вже 15 травня на форумі «Вільна» Forbes пропонує подивитися на це явище крізь нову, чітку оптику. Спікерки та спікери з Superhumans, Google, ENKO, Diia.City United, G. Bar та інших. Купуйте квитки за посиланням.
Щоб узимку 2024/2025 Харків не замерз без тепла і світла, в місті треба розмістити два десятки газопоршневих установок, які є менш вразливими для російських ракет. Для цього уряд має швидко дерегулювати будівництво енергооб’єктів, запровадити нову схему залучення інвестицій, забезпечити можливість «імпорту» інженерних команд, що погодяться працювати із ризиком для життя. Якщо пощастить, нові інвестори зможуть за п’ять – сім місяців підготувати місто до темряви та холодів.
Ледь не забув. Державі доведеться лібералізувати тарифи на електрику і тепло. Без цього навіть суперпатріотичні інвестори не знайдуть десятки мільйонів доларів на порятунок Харкова.
У грудні 2023-го міністр фінансів Сергій Марченко назвав 2025 рік «роком викликів». Тоді він казав, що уряд не планує йти на непопулярні кроки, а буде шукати домовленостей із партнерами про «ритмічне фінансування».
Fast forward у квітень 2024-го. Конгрес вісім місяців шукав голоси для надання Україні озброєнь і грошей. Енергетична інфраструктура напівзруйнована. Уряду – в широкому сенсі цього слова – бракує політичної волі та адміністративної спроможності оголосити про початок нового етапу війни й підкріпити це оголошення мобілізацією людських і фінансових ресурсів. Кожен день зволікання знижує шанси на некатастрофічне проходження 2025 року.
Сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів свідчить про те, що непопулярних кроків не уникнути. Якщо не розглядати сценарій поразки, і Україна, і Захід мають налаштуватися на тривалу, виснажливу війну, а політичні лідери – пришвидшити підготовку власних виборців до «поту, крові і сліз».
Не розглядаю й нікому не раджу розглядати сценарій мирних домовленостей з Путіним. Йому не потрібен мир, що передбачає існування незалежної України. Ціна такого миру для нього – втрата влади та життя. Він це розуміє краще за будь-кого.
Щоб пережити 2025 рік і продовжити опір, Україні потрібно переосмислити модель воєнної економіки в умовах зменшення фінансової підтримки. Протягом 2022–2024 років, за підрахунками головного аналітика Forbes Олексія Блінова, українська економіка отримувала стимулювання на рівні, що перевищував 20% ВВП. Це дозволило зберегти макроекономічну стабільність, замаскувавши величезні втрати продуктивних сил.
Найбільш раціональна позиція уряду – готуватися до поступового зменшення фінансової підтримки з боку союзників. Якщо це відбуватиметься темпом 3–5% ВВП на рік, лідерам Заходу буде простіше відстоювати перед своїми виборцями необхідність збільшення видатків на переозброєння (і постачання літаків, систем ППО і ракет Україні), а нашим урядовцям додасть стимулів до реформ.
У війні, що триватиме, допоки Путіна не буде виснажено остаточно, озброєння Україні потрібне більше, ніж гроші (які допомагають збереженню довоєнного статус-кво, що нам не по кишені). Тому маємо доводити союзникам, що готові йти їм назустріч, аби змінити їхню позицію з «так довго, як потрібно» на «так довго, поки Україна не переможе».
Перше випробування на спроможність держави й економіки – мобілізація. Залучення сотень тисяч чоловіків до сил оборони означатиме величезне збільшення державних витрат – і величезні втрати для компаній. Але провал мобілізації призведе до зменшення реальної підтримки з боку союзників і коштуватиме набагато дорожче. Це як з енергозабезпеченням Харкова: без рішучих кроків тут і зараз ризикуємо зазнати втрат, мало сумісних із життям.
Нова стратегія війни передбачає сміливіші дії союзників (що раніше буде конфісковано заморожені російські $300 млрд, то швидше буде виснажено агресора) і рішучіші – українського уряду. У термінах економічної політики це дорівнює радикальному обмеженню свавілля силових (язик не повертається назвати їх правоохоронними) органів, що веде до скорочення економічної активності – і виснажує бізнес не гірше, ніж російські обстріли.
В умовах, що склалися, білі українські компанії готові й до тимчасового підвищення податкового тягаря, але якщо після закінчення тримісячного мораторію на обшуки перевертні повернуться на «велику дорогу», проблема-2025 виявиться нерозв’язною.
