Фото до статті
Роман ПрядунНовини. Світ18.08.2026 07:0012 хвилин 3,3 т. 0Читать на русском
Підписатися
Рік тому зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці здавалася спробою домовитися про завершення конфлікту в Україні. Ідея була нескладною: Вашингтон узгоджує позиції з Москвою, після чого Київ приймає виснажливий компроміс, а бойові дії зупиняються або переходять у сплячий режим. Однак ця схема виявилася неефективною. Мирної домовленості немає. Припинення вогню відсутнє. Україна не погодилася поступитися територіями, а Росія не відмовилася від своїх вимог. Також не відбулося очікуваного Росією економічного зближення із Заходом. Обмеження залишилися, масового повернення західного бізнесу не спостерігалося.
Відео дня
Водночас Путін отримав певні переваги. Росія відновила прямий діалог із президентом США. Кремль уникнув негайного посилення американського тиску та виграв час для продовження бойових дій. Для Москви це стало суттєвим тактичним здобутком, хоча глобальної політичної перемоги вона не досягла.
Наслідки для України виявилися більш обтяжливими. Після зустрічі в Анкориджі акцент змістився з того, як змусити Росію припинити агресію, на те, які поступки може зробити Київ задля завершення конфлікту. Територіальне питання опинилося в центрі обговорень.
Саміт, що пройшов без участі України та європейських лідерів, продемонстрував, що Вашингтон може вести з Москвою незалежні переговори щодо війни та безпеки в Європі. Це стало додатковим аргументом для європейських країн на користь посилення обороноздатності та зменшення залежності від Сполучених Штатів.
Фактично, через рік, “дух Анкориджа” практично розвіявся. Трамп не зміг швидко завершити конфлікт, Путін не отримав бажаних компромісів, а Україна не пішла на нав’язані поступки. Однак сама зустріч залишила значну кількість негативних наслідків.
Своїми міркуваннями з цих питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України Андрій Веселовський.
– Зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці позиціонувалася як потенційна змова щодо вирішення питання війни коштом України. Через рік очевидно: Анкоридж не став початковою точкою мирного процесу. Війна триває, Росія не погодилася на безумовне припинення вогню, Україна не прийняла територіальних поступок. Власне, чим це було, якщо дивитися з сьогоднішнього дня?
– В історії американо-радянських, а згодом американо-російських взаємин траплялося чимало випадків, коли ці дві держави досягали певної межі напруженості або невигідності ситуації. Напруженості – коли виникали погрози різними збройними діями. Невигідності – коли з’являлося розуміння, що спільними зусиллями можна вирішити певну реальну міжнародну проблему, не тільки двосторонню, що сприяло б як економічному, так і глобальному розвитку. Такі ситуації траплялися неодноразово. Не буду перелічувати їх усі – це вже історія. Ми пам’ятаємо зустріч Хрущова з Кеннеді, зустріч Рейгана з Горбачовим у Штатах, потім пам’ятаємо “перезавантаження”, яке насправді виявилося перевантаженням. Російським дипломатам чи фахівцям, можливо, розвідникам вдалося організувати цю зустріч з метою вирішення українського питання.
Попередні роки перед цією подією були періодами напруженості – як з Трампом, так і з Байденом, і з загальним нерозумінням напрямків руху сторін. Сполучені Штати пережили значні зміни, не завжди позитивні, спостерігалася явна деградація Російської Федерації, особливо на тлі Китаю. Тому переконати американців на таку зустріч, на такий крок було надзвичайно складно. У Сполучених Штатах було достатньо людей, які доводили Трампу: “Зачекайте, це вже не Радянський Союз, і навіть не Росія до української війни, коли вона була впливовою, могутньою, багатою та розвиненою. Ситуація змінилася”. Але Трамп вирішив ризикнути і погодився на таку незвичайну зустріч.
– Чи могла ця зустріч бути більш успішною для Путіна?
– Могла. Але важливим фактором було те, що поруч із президентом Трампом під час зустрічі перебував державний секретар Рубіо. І, спираючись на досвід американської дипломатії, яка має багатий, глибокий досвід співпраці з Росією, вони зуміли переконати Трампа, що з цієї епохальної домовленості насправді нічого не вийде.
Перша причина – РФ не запропонувала американській стороні нічого конкретного. Багато говорили про поїздки Дмитрієва, про поїздки Віткоффа, згадувалися масштабні проєкти – Північний морський шлях, видобуток корисних копалин у величезних обсягах у різних регіонах Росії тощо. Однак усе це були пропозиції, відірвані від реальності. Це не були конкретні угоди чи контракти – це були лише проєкти.
– Тобто цифри на папері вразили Трампа, але не його оточення, і воно йому донесло, що це, найімовірніше, неправдоподібно?
– Можна сказати й так. Тим більше, що на тлі цього Україна вже уклала угоду щодо корисних копалин, підписала її, і перші кошти вже були внесені. Ці кошти зберігатимуться до 23-го століття, нічого не зміниться. Але сам факт наявності документа та реального місця для видобутку мав значення.
Друга причина – очевидна геополітична неспроможність РФ претендувати на статус другої країни світу. Поруч знаходиться могутній Китай. Американські фахівці розуміли, що навіть якщо будуть укладені ці первинні, нібито, домовленості, якісь проєкти, то одразу після від’їзду Путіна йому зателефонує Сі Цзіньпін і скаже: “Ти ж мені це обіцяв”. І тоді почнеться те, що часто трапляється з російською стороною. Вони будуть крутитися, відмовлятися, викручуватися, говорити, що не все ще вирішено, будуть затягувати час. А в цей час американці муситимуть припинити надавати розвідувальні дані Україні, заборонити використання будь-якої американської зброї проти Росії і, можливо, навіть відключити Starlink.
Тому, попри всі улесливо-запрошувальні запевнення Путіна, які тривали півтори години, Трамп, очевидно, порадившись або, ймовірно, слухаючи в одне вухо тих, хто стояв поруч, сказав: “Гаразд, ми вас почули, ми подумаємо”. І на цьому розійшлися.
Далі російська сторона почала спекулювати цими словами: “дух Анкориджа”, адже вони справді не посварилися. Вони не сперечалися, не заперечували один одному. І, власне, всі російські пропозиції, проєкти залишилися в американській кишені. “Ми будемо рахувати, думати”, але реальності в цьому немає.
– Але ж американці після зустрічі вимагали від України поступок щодо Донбасу в рамках формули, яка обговорювалася в Анкориджі.
– Звісно, американці будуть завжди вимагати. Але нічого не робити, не підтверджувати свої вимоги. А раптом ми погодимося? А раптом скажемо: “Ну добре, люди гинуть, все одно нам ці території не втримати”. Крім того, у нас не було 90 мільярдів від Європейського Союзу. І в той момент образ Зеленського все ще асоціювався з 28 лютого попереднього року, коли він зазнав приниження і був вигнаний з Білого дому. Тобто, наша позиція була слабшою, ніж сьогодні.
– Москва наполегливо просуває “дух Анкориджа”, апелюючи особисто до Трампа? Чому продовжує спекулювати?
– Якщо тобі нічого не залишається, продавай хоча б дух. Хоча й духу немає, але можна стверджувати, що він є. Путін також нагадує, що Трампу кепсько. Ми кидаємо тобі рятівний круг. Ти ж фактично домігся закінчення війни. Ну, правда, українці цього ще не зрозуміли, і ти сам ще не зупинив. Але, можливо, ти зараз це зробиш? У тебе ж Іран на шиї. У тебе ж погана статистика перед виборами. Тобі зупинили два законопроєкти, за якими ти хотів змінити вибори. Сенат точно провалиться. А ми тобі даємо мир. Ось такий пас дає Москва Білому дому сьогодні.
– Україна та Європа вважають, що “Дух Анкориджа” зник, чи він ще може певним чином відродитися?
– Росіяни завжди залишають все про запас і згадують за потреби. Я не думаю, що російсько-українська війна найближчим часом розвиватиметься для нас у трагічному ключі, принаймні. Але якби таке сталося, то цей дух знову витягли б, і американці, можливо, радісно б за нього вхопилися, щоб пояснити собі та своїм союзникам, чому вони відмовилися від підтримки України.
Дипломати ніколи не відмовляються від минулих позитивів чи негативів. Вони завжди враховують усе, що потім використовується для зачіпок на майбутнє. Тому зараз цей дух на сьогоднішній день можна списати. Він не існує, але як інструмент, який може використовувати Москва, він залишиться. Так само він залишиться як ганебна пляма на американській дипломатії.
– Європейці фактично є головним двигуном розвіювання цього духу, тому що після Анкориджа вони чітко зрозуміли, що Трамп з Путіним можуть домовитися про Європу без участі Європи.
– Безумовно, європейці не просто допомогли, а зробили це на 90%. Будемо говорити так: після принижень, які Путін демонстративно чинив щодо Європи, там панували відчай і розбрат. Після того, як за десятиметровим столом сидів то один президент, то інший канцлер, здавалося, що Європа як суб’єкт вже перестала існувати. Адже ці люди не просто очолюють великі європейські держави, вони разом уособлювали сам Європейський Союз. І це стосувалося не лише цих політиків. І настала черга України сісти за такий же стіл, тільки не в Кремлі, а в Овальному кабінеті. І ось це 28 лютого – це було таке ж саме приниження, яке Путін чинив Макрону та Шольцу; таке ж саме приниження американці чинили Зеленському.
Коли це сталося і він полетів з Вашингтона, його запросили в Лондон, бо вони зрозуміли: об них витерли ноги, тепер об нього витерли ноги. Вони промовчали, а він не промовчав. Якщо вони зараз теж промовчать, то тоді зникають і вони, і Україна як суб’єкти для світу. Ось тут стався психологічний перелом. Хто з них сказав: “Хлопці, збираємося, підтримуємо Зеленського і будемо битися”? Не знаю. Історія колись розповість, хто сказав це першим. Може, Макрон, а може, Мелоні. Ми не знаємо, але хотілося б знати. І тоді виникла ця спілка, яка врешті змусила Трампа відмовитися фактично від бажання продати Україну і укласти з Російською Федерацією якийсь пан’європейський договір про те, як вони будуть керувати цією територією.
Якби європейці цього не зробили, якби вони не згуртували фактично весь, будемо так говорити, весь демократичний світ, тому що британці до цього приєдналися, тому що це підштовхнуло Канаду до рішучіших дій, це віддалило Австралію від США, Австралія дуже на них орієнтувалася, це значно більше, а також тривожило японців. Недарма японці після цього обирають прем’єр-міністром різко праворадикальну особу.
Я не хочу тут сказати, що це був якийсь героїчний вчинок Зеленського, який змінив долю світу, але завжди є камінці. Один камінець покотився, за ним другий, третій – і пішла лавина. І ось ця, можливо, навіть не стільки впертість Зеленського, скільки нахабство президента і віцепрезидента США, вони освітили для європейців їхнє чорне майбутнє, якщо вони не встануть і не зупиняться. І вони це зробили. То вільна торгівля з Латинською Америкою, потім вільна торгівля з Індією, потім дуже серйозне економічне і політичне зближення з Британією, Канадою і Європейським Союзом. Це ж усе те, чого не існувало. Але ця лавина врешті поставила американців у становище: “Стоп, з ким ми залишимося?”
– Фактично, Анкоридж прискорив цей процес – Європа чи демократичний світ без Америки?
– Я б не сказав “демократичний світ без Америки”, або я б сказав так: Америка не має можливості робити все сама. Америка не спроможна. Якщо вона хоче керувати світом або бути лідером світу, вона не може бути лідером світу самостійно. Розділені Європа та Америка будуть бити кожна і досить швидко. Ось це стало зрозуміло американській еліті, і вона переконала Трампа сказати: “Ну добре, побачимо”.
Те, що Трамп не купився на обіцянки Путіна і не уклав якусь серйозну антиукраїнську угоду в той час, дало європейцям надію на те, що в Америці, крім емоцій Трампа, існують здорові сили. І на ці здорові сили треба орієнтуватися. І цим здоровим силам треба пояснювати. Якісь американські компанії, якісь виробники озброєнь, 75% озброєння в Європі продають Сполучені Штати Америки. Іншого такого ринку немає. Це не просто великий ринок, він стабільний, він перспективний, він назавжди. І обсяг торгівлі між цими двома сторонами – майже трильйон доларів. Немає іншого такого торговельного майданчика. І все це європейці послідовно і наполегливо виклали всім тим, хто у Вашингтоні міг чути і слухати. Не тільки у Вашингтоні, а й на біржах. І це спрацює.
– Так чи інакше, але плюсів, які отримав Путін після Анкориджа, було чимало. Він роками прагнув прямого контакту з американським президентом, який перервався через війну проти України, і зрештою отримав його, фактично вийшовши з міжнародної ізоляції. Крім того, Трамп пропонував припинення вогню, але після Анкориджа фактично відійшов від цієї формули. Рік тому також ішлося про жорсткі санкції, був визначений дедлайн, але після зустрічі ця тема надовго зникла з порядку денного.
– Так, Путіна нібито реабілітували, але тепер його знову загнали туди ж – на ті ж санкції.
– Але ж не Трамп його туди повернув…
– Зусиллями європейців. Ну і нашої сторони, тому що ми знайшли його ж зброю і продемонстрували нашу неймовірну стійкість. Хотів би додати лише один нюанс. З моменту свого обрання президентом Трамп ніколи не збирався сваритися з Путіним. Трамп ніколи не збирався якимось чином тиснути, ці розмови, що ми включимо ті чи інші санкції, вони зводилися лише до чисто економічного виграшу на тому чи іншому етапі для тих чи інших цілей. Візьміть простий приклад. “Газпром” є власником мережі нафтопроводів у Сербії. Це компанія NIS. І було сказано, що “Газпром” повинен розлучитися з активом, оскільки це відповідає політиці Сполучених Штатів. Це було зроблено… Зараз уже друга половина серпня. Я не виключаю, що це продовжиться і до річниці, але навіть якщо не дотягнеться до річниці, це дуже добрий приклад того, що за всіх умов останнє, що робитиме президент Трамп – це будь-яким чином реально погіршувати умови життя та економічну ситуацію в Російській Федерації. Він може використовувати повторні санкції, щоб вибити якийсь проєкт чи якийсь продукт. Певною мірою це звичайна конкуренція між державами, економічна конкуренція. Але завдати тиску чи проблем РФ в економіці, соціальних питаннях, політиці теперішня американська адміністрація не буде.
– Якщо повернутися до України, то найбільший негатив – це виключно зміна переговорної рамки. Трамп до того погоджувався на те, що пропонувала Україна – припинення вогню, переговори. Потім усе змінив: ніякого припинення війни, переговори можуть тривати під час війни.
– Ось це і є та велика втрата, яка реально відбулася. Зміна, як ви сказали, переговорної рамки, я б сказав, зміна підходу до теоретичної можливості завершення війни. Це те, що Трампа, очевидно, переконали ще до його вильоту. Він із цим уже летів. Не та людина Трамп, щоб там приймати рішення. Очевидно, ці поїздки Віткоффа і Кушнера, неодноразові, і ось ці обіцянки Росії, вони саме і спрацювали в цьому напрямку. Тобто ми Україну не здаємо, але ми змінюємо підхід. На жаль, так сталося. Це дуже погано.
Хоча, якщо подивитися зі стратегічної, всеосяжної точки зору, то нічого не змінилося. Що мирна угода, що перемир’я – все це з російського боку брехня. Нічого б не було. Ні в тому, ні в іншому, ні в третьому варіанті. Уявімо собі, що було б перемир’я. Воно було б порушене на 15-й день або через два місяці. І так само Донбас став би ареною для боїв, які зараз там відбуваються. Ми не повинні вірити російській стороні хоча б з тієї причини, що ми побачили, наскільки їй можна вірити, починаючи з 2014 року, з Мінських домовленостей. Та й сам факт досягнення Мінських домовленостей. Обіцянка віддати Дебальцеве, а насправді не віддати. Обіцянка пропустити українські війська під Іловайськом, а насправді їх розстріляти.
– Умовний Анкоридж-2 можливий чи ні? Є все ще передумови для того, аби ці двоє знову зустрілися, аби спробувати таки “вирішити” долю Європи? Адже те, що такі пропозиції надходитимуть з Кремля, це зрозуміло. Трамп зважиться знову?
– Путінізм нікуди не дінеться, він ще довго існуватиме і навіть після смерті Путіна. Тому погоджуюся, що з того боку такі пропозиції будуть завжди. Але як це може бути за Трампа, поки важко сказати. Ну, давайте подумаємо про майбутні вибори в США через два місяці. Варіант №1 – Сенат і Палата переходять до демократів. Варіант №2 – президент США зберігає контроль. Саме від цього дуже багато залежить. Якщо нічого не відбувається, Трамп збожеволіє. За наступні два роки він поламає всі закони, всі правила, все можливе і неможливе. І якщо йому Путін покаже реальну “цукерку”, то може цілком погодитися відродити не тільки дух, а навіть більше.
Але, зважаючи на розвиток подій останніх місяців, я б сказав так: Сполучені Штати слабшають по відношенню до решти світу, Європейський Союз слабшає по відношенню до решти світу. Їхній вплив на економічні, соціальні, політичні процеси зменшується порівняно з іншими державами. Не обов’язково тільки Китай, але й інші теж є. Є і Мексика, є Бразилія, є Африка, є Індія і так далі. Тому логічним є їхнє зближення та взаємна підтримка. І це дає підстави думати, що новий Анкоридж менш імовірний, ніж той, що стався. Той, що стався, був ще за ментальної самозахопленості, самозакоханості американців своєю можливістю. Але після цього сталися події, які їм показали, що їхні можливості вже далеко не такі, якими були, і що їм потрібні партнери. Саме це і може спрацювати на Європу та Україну.
22000000ПідписатисяТегиСШАВашингтонВійна в УкраїніПереговори США та РосіїЗустріч Трампа і ПутінаМирний план ТрампаЄвропейський Союз (ЄС)Держдеп СШАконгрес СШАМарко РубіоВолодимир ЗеленськийАндрій ВеселовськийДональд ТрампРедакційна політика
- Новини. Світ
- Рік після Анкориджа:…
Повернутися на головну OBOZ–>