Фото до статтіНовини. Суспільство / Думки25.08.2026 13:152 хвилини 708 0Читать на русском
Підписатися
Усі ці роки ми не були достатньо дорослими, аби усвідомити просту істину: єдина причина наших бід у тому, що ми народилися українцями.
Відео дня
Нестерпні для тих, хто на сході, та й для тих, хто на заході. Обтяжливі своїм невигадливим прагненням залишитися на цій землі, по якій ступали дитячі ніжки, що пахне чебрецем і бузком. Ми не мали того природного права на звичайні речі, яке мають інші — любов, сім’я, дім.
Для совкової росії ми — теля, що відбилося від загалу. А отже, мусимо бути покарані за непокору, і для цього підійдуть будь-які, навіть найжорстокіші способи.
Пригадую Бахмут чотирнадцятого, п’ятнадцятого, дев’ятнадцятого років. Заснуле місто під засохлою кіркою, що поволі приходило до тями — закохувалося саме в себе і закохувало в себе інших. Наче забута дитина, яка нарешті дізналася, що таке тепло люблячих рук.
І пригадую Бахмут двадцять четвертого року. Місто-симптом. Місто-привид. Місто-вирок усім іншим містам країни.
Тоді я ставив собі запитання: як могло все так стрімко змінитися?
Але насправді інакше й не було. Десятиліттями ми жили у таборі, на поневоленій території. І лише тридцять п’ять років тому наважилися заявити про Незалежність. Це вдалося не завдяки загальнонаціональній єдності чи прагненню до ідентичності, а завдяки невеличкій групі романтично налаштованих мрійників — і, скоріше, випадково.
Ми здобули власну державу у період слабкості й немочі імперії, раніше й з меншими втратами. Без фронту, що пролягав би через половину країни. Без зруйнованих міст. Без мільйонів біженців.
Я усвідомлюю, що ця думка багатьом не сподобається. Але саме так виглядає справжня боротьба за самостійність. З випаленими областями. З окупацією. З убивствами та тортурами. З насильством, обманом та знеціненням. З утечею одних та надзвичайним героїзмом інших.
Мені було прикро чути щире нерозуміння: “Як це так сталося?” Замість питання: “Що ми не зробили, аби все було інакше?”
І скажімо чесно — ціна, яку сплачує кожен з нас, дуже різна. Ті, хто зараз на передовій, і ті, хто тут. Середньозважена між загибеллю одних та байдужим комфортом інших — ось що згодом назвуть “прагненням українців до Незалежності”.
В армії я знав, за що готовий віддати життя. Це відбувається дуже швидко. Але психологічно важче віднайти те, заради чого варто послідовно жити двадцять чи тридцять років. День за днем, до недосяжної мрії. Часом — геть самотужки.
Наша Незалежність не була гарантована від самого народження. Вона могла не пережити перших років. Могла зникнути у 2014-му. Могла бути придушена у лютому 2022-го.
Вона й досі не є гарантованою. Іноді мені здається, що ми варимося у теплій воді, не помічаючи, як її температура поступово зростає.
Але ми виявилися стійкішими, ніж від нас очікували.
Тепер головне питання вже не в тому, чи зможемо ми зберегти Незалежність.
А в тому, що ми будемо з нею робити, якщо виживемо.
Важливо: позиція редакції може відрізнятися від думки автора. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA — за посиланням…44000100ПідписатисяТегиУкраїнаДень НезалежностіукраїнціДжерелоФейсбук Гліба БітюковаРедакційна політика
- Новини. Суспільство
- Що ми з…
Повернутися на головну OBOZ