Вибачте за моралізаторство, але ситуація вже виходить за межі розумного.
У мене виникає лише три запитання:
- Чому всі фігуранти цих справ у реальному житті спілкуються виключно російською та вживають нецензурну лексику? Це якийсь специфічний критерій відбору?
- Звідки у них така впевненість у власній безкарності? Де проводилися ретельні перевірки перед призначенням на такі високі посади? Не сумнівайтеся – усі відповіді були б очевидними, адже ці люди не з’явилися з нізвідки.
- Коли українці почнуть по-іншому сприймати шкалу життєвого успіху? Чи не час зрозуміти, що успіх — це не лише “королеви та мільйони”, а й щаслива родина, добре здоров’я, повага, врешті-решт, безпека та гордість за власну націю.