Сьогодні у Лондоні завершується Ukrainian recovery conference 2023 – конференція, на якій представники уряду України представили своє бачення відновлення країни міжнародним партнерам, фінансовим організаціям та приватному бізнесу. Заступник голови комітету з питань економічного розвитку ВРУ Дмитро Кисилевський поділився своїм баченням пропозицій української сторони.
Forbes Ukraine збирає номінантів до нового списку «30 до 30». Ви можете запропонувати кандидатів у список 2023 року за цим посиланням.
Чотири позитивних маяки
1. Економічну складову відновлення України представили як окремий вид відновлення. Це вперше на такого роду заходах.
Це важливо з точки зору розуміння партнерами та донорами потреб України. Раніше переважна більшість розмов йшла про відбудову житла, інфраструктури й енергетики. Нарешті уряд повноцінно заявив економічне відновлення одним з пріоритетів.
2. У риториці більшості урядовців з’явились тези про те, що для виконання цілей відновлення потрібно виробляти відповідні товари в Україні. Що населення, яке виїхало з війною за кордон, не повернеться в країну, навіть у відновлене житло, якщо не буде роботи. Про це відмітили перша віцепремʼєрка Юлія Свириденко, віцепремʼєр з відновлення Олександр Кубраков та міністр фінансів Сергій Марченко.
Теза не викликала в іноземців – як політиків, так і бізнесменів, жодного відторгнення.
3. Пропозиція європейцям замістити товари з Китаю та Росії аналогічними українськими товарами визначених вище секторів. І для цієї мети — зелена індустріалізація, зелена енергетика, зелена логістика.
Хороша теза для формування спільної позиції з нашим ключовим партнером щодо індустріального розвитку України на взаємовигідних умовах.
4. Міністерство економіки сформувало бачення розвитку базових галузей з урахуванням світових трендів — зеленого переходу та світової продовольчої безпеки:
- Агропромисловий комплекс. Збільшення врожаю зернових та олійних культур до 150 млн т, перероблювання 50% врожаю. Забезпечення світової продовольчої безпеки.
- Металургія. Виробництво 46 млн т зеленої сталі в рік.
- Кольорова металургія і критичні матеріали. Видобуток і перероблювання літію, нікелю, титану, рідкоземельних елементів.
- Розвиток транспортної інфраструктури. Локалізація виробництва матеріалів і транспортних засобів.
- Енергетика. Зростання атомної, сонячної й вітрової генерації, поява стореджів великих потужностей, виробництво близько 7 млн т зеленого водню.
- Будівництво. Забезпечення потреби будівельного сектору матеріалами внутрішнього виробництва.
Реалістичність конкретних чисел викликає певний скепсис. Уряд не просить гроші в бюджет на будівництво заводів. Їх будуватимуть приватні інвестори за приватні кошти, і кожен окремий проєкт розглядатимуть окремо.
Уряд заявляє пріоритети, які, ймовірно, будуть підтримані державною економічною політикою. І наявність чи відсутність політики розвитку відповідних секторів – те, що справді важливо.
Економічна та промислова політика була відображена в різних презентаціях. Узагальнивши їх, можна зрозуміти деякі її риси. Говорили про:
- Страхування воєнних ризиків.
- Доступ підприємців до довгих дешевих грошей.
- Спрощення підключення до мереж.
- Спрощення зміни цільового призначення землі.
- Локалізація.
- Індустріальні парки.
- Експортне фінансування.
- Доступ українських товарів до ринків ЄС і G7.
- Державно-приватне партнерство.
Публічна заявка урядом цих інструментів — безумовний позитив. На одній дерегуляції далеко не поїдеш. Залишилось справа за малим – зробити.
Чого не вистачило
1. Розмова про економічне зростання була. А про зміну структури економіки — ні.
До вторгнення у нас була частка переробної промисловості близько 10%. Це катастрофічно мало. Без зміни структури економіки економічне зростання призведе лише до зміцнення сировинного статусу економіки й не дозволить подолати бідність.
Бенчмарк Організації економічного співробітництва та розвитку – 20%. Тож уряд має визначити цільовий показник, сформувати економічну і промислову політику, яка забезпечить його досягнення.
2. Як стимулювати перероблювання?
Економічна історія України знає, що переробні галузі з’являються не від вільної руки ринку чи відкриття кордонів для імпорту, а внаслідок протилежної політики. Поява маслоекстракційної галузі — наслідок запровадження мита на насіння соняшника.
А мораторій на експорт лісу-кругляка, окрім зменшення екологічної шкоди, призвів до буму в деревообробці.
Тож плани переробляти 50% врожаю мають бути забезпечені відповідною політикою – як негативною, так і позитивною, наприклад грантами, пільговими кредитами, податковими стимулами.
3. Як перетворити попит базових галузей на появу нових виробництв в суміжних сферах, а не на зростання імпорту.
Український аграрний сектор, який зростає багато років, споживає 70% імпортних товарів: насіння, добрива, засоби захисту рослин, агротехніка, паливно-мастильні матеріали.
У секторах, де держава проводила політику, цей попит трансформувався у нові виробництва. Наприклад, програма по с/г техніці призвела до дворазового зростання її виробництва і появи понад 100 нових виробників.
А де держава не мала політики – попит призводив до зростання імпорту. Це очевидна точка докладання зусиль.
4. Відсутній фокус на високотехнологічні галузі.
Лише базовими секторами сильну економіку не збудуєш. Очевидним пріоритетом є ОПК. Варто визначитись, що для оснащення Збройних сил України ми плануємо купувати, а що – виробляти. І яким чином забезпечувати появу цих виробництв.
Загальне враження — уряд та Мінекономіки зробили великий крок вперед в економічній площині відновлення в порівнянні з тим, що було раніше. Що вдосконалювати – теж зрозуміло. Попереду багато роботи.
