“`html
Заступник директора-виконавця МВФ Владислав Рашкован щорічно намагається передбачити, кому дістанеться одна з найбільш очікуваних винагород у царині економічних наук – Нобелівська відзнака з економіки. Цьогорічні його припущення сконцентровані на питаннях протидії глобальним економічним кризам та інфляції, а також на грошово-кредитній політиці. Чи вдасться економістам, таким як Кеннет Рогофф і Олів’єр Бланшар, завоювати заслужену відзнаку у 2025-му?
Оформте річну підписку на шість видань Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Якщо ви надаєте перевагу якості, ґрунтовності та силі справжнього досвіду, ця передплата саме для вас.
Цьогорічних переможців Нобелівської премії з економіки оголосять у понеділок, 13 жовтня, в останній день Нобелівського тижня.
Як відомо, строго кажучи, називати цю премію «Нобелівською» не зовсім коректно, оскільки власне її шведський творець і промисловець Альфред Нобель не включив до свого заповіту 1895 року. Премію з економічних наук заснував Центральний банк Швеції (Sveriges Riksbank) в пам’ять про Альфреда Нобеля завдяки пожертві, отриманій Нобелівським фондом з нагоди 300-річчя центрального банку у 1968 році.
Популярне Категорія Рейтинги Дата 09 жовтня 30 кращих працедавців для ветеранів та ветеранок 2025
Але цей факт не робить її менш авторитетною. Навпаки, нагорода з економіки — нині одна з найбільш очікуваних щорічних відзнак у світі. Крім того, Королівська шведська академія наук вручає цю відзнаку за тими ж принципами, що й інші Нобелівські премії, які існують з 1901 року.
З 2019 року я намагаюся робити прогноз відносно лауреата. Спробую і цього року.
Попередні прогнози
Минулого року я вгадав переможців – ними виявились автори «Чому нації занепадають» та «Вузького коридору» Дарон Аджемоґлу (MIT) і Джеймс Робінсон (Університет Чикаго) та співавтор Аджемоґлу по книжці «Влада та прогрес», колишній головний економіст МВФ, Саймон Джонсон (MIT).
Нобелівський комітет відзначив це відоме тріо за те, що вони з’ясували, чому «суспільства зі слабким верховенством закону та інститутами, які експлуатують населення, не в змозі рости чи створювати позитивні зміни».
У трьох попередніх прогнозах я називав претендентів, які здобували перемогу в наступні роки. У 2019 році я робив ставку на Пола Мілгрома (Стенфорд), але він (разом із Робертом Вілсоном – також зі Стенфорду) отримав відзнаку у 2020 році за удосконалення теорії аукціонів.
У 2020 році я згадував Клаудію Голдін (перша жінка, яка здобула безстроковий контракт на економічному факультеті Гарварду), проте Голдін вручили одноосібну премію у 2023 році за дослідження гендерної нерівності.
У 2021 році я підтримував Бена Бернанке, але він (разом із Дугласом Даймондом з Чиказького університету та Філіпом Дибвігом (з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі) отримав нагороду за дослідження та розуміння банківських криз на рік пізніше.
Бен Бернанке, Дуглас Даймонд та Філіп Дибвіг, співлауреати премії Sveriges Riksbank з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2022, під час церемонії вручення Нобелівської премії 2022 року. Фото Getty Images
Цьогорічний можливий лауреат – методологічний аспект
Перш ніж робити прогноз, необхідно зробити три вагомих зауваження.
По-перше, як зазначає Костянтин Сонін з Університету Чикаго: в економічній науці особливо нічого нового не трапляється, більшість наукових відкриттів було зроблено багато років тому. Тому найімовірніше нобелівські кандидати з економіки — це економісти, котрі змінили перебіг науки 20-30-40 років тому (десь у 80-90-ті роки як мінімум, а можливо й раніше) і продовжують працювати у власних сферах, доки інші вчені на основі їхніх теорій розробляють нові політики та інструменти.
По-друге, оскільки нових претендентів (як, наприклад, в хімії торік, коли нагороду отримав Деміс Гассабіс з Google DeepMind) в економіці майже немає, то вивести претендентів зі списку можуть або здобуття нагороди цього року, або, на жаль, смерть.
Тому ми напевно знаємо майже всіх кандидатів, які можуть отримати відзнаку — питання лише, коли вони її отримають.
На питання «коли» відповідають сучасні виклики, перед якими стоїть світова економіка, і як праці наших претендентів вплинули на розуміння цих викликів та на пошук рішень, які можуть їх подолати.
І насамкінець: останні п’ять років премію вручали за теми щодо боротьби з бідністю (2019-й), вдосконалення теорії аукціонів (2020-й), використання природних експериментів у суміжних науках (2021-й), розуміння банківських криз (2022-й), розуміння наслідків виходу жінок на ринок праці (2023-й), роль верховенства права та інститутів в економічному зростанні (2024-й).
Маємо три теми в мікроекономіці: бідність, аукціони, ринок праці; дві — в макроекономіці та політичній економіці: банки, інститути; та одну в області методів: природні експерименти. Оскільки Нобелівський комітет намагається диверсифікувати премії за галузями, цих тем найімовірніше не буде цьогоріч, хоча все ж в «методи» можуть і піти.
Але беручи до уваги саме ці зауваження, наважуся припустити, що премію цього року можуть дати за одну з двох проблем сучасності: борг, який зростає усюди у світі, або ж монетарна політика, котра допомогла світові побороти постковідну інфляцію. Але є й інші варіанти.
Кеннет Рогофф, 72, в минулому – головний економіст МВФ, зараз – професор економіки Гарварду. американський економіст та шаховий гросмейстер. Один із провідних вчених у галузі порівняльного вивчення економік. Фото Getty Images
Борг в міжнародній економіці
МВФ застерігає, що глобальний борг досяг $251 трлн, це більше 235% світового ВВП, і продовжує зростати. Головна причина – уряди досі розплачуються за витрати часів пандемії.
Але найбільша проблема не в цифрах, а в їх наслідках.
Коли держави масово позичають кошти, це витісняє приватний сектор із кредитного ринку, а кредити стають дорожчими або менш доступними для бізнесу.
Виходить замкнене коло: високий державний борг гальмує приватні інвестиції, а без інвестицій важко розкручувати економіку. МВФ радить урядам поступово зменшувати борг за чіткою довгостроковою стратегією. Але питання в тому, чи вистачить політичної волі це зробити. Поки що не виходить.
Люди, які досить тривалий час вивчають цю тему, це Кеннет Рогофф (в минулому – головний економіст МВФ, зараз – Гарвард) і Кармен Рейнхарт (в минулому – головний економіст Світового банку, Гарвард, найбільш цитована жінка-економіст у світі).
У їхній спільній книзі «This Time is Different», котру видало українською видавництво «Наш формат» під назвою «Циклічна історія фінансових криз», Рогофф та Райнхарт проаналізували 800 років фінансових криз у 66 країнах і дійшли простого висновку: кризи повторюються знову і знову за дуже подібними сценаріями.
Економісти у своїй книзі показують типовий шлях країни до кризи.
Спочатку настає період оптимізму, коли борг швидко накопичується, ціни на активи злітають, всі впевнені в нескінченному зростанні. Потім настає момент, коли довіра зникає, і система руйнується.
Їхнє головне відкриття: коли співвідношення боргу до ВВП перевищує певний поріг, економічне зростання різко сповільнюється. Показник боргу зараз ви бачили вище.
Книгу випустили у 2009 році, після Глобальній фінансової кризи, і вона нині – найбільш цитоване джерело на тему боргу та фінансових криз.
Цікаво, що її назва – «This Time is Different» – це така собі іронія, тому що перед кожною кризою політики та економісти переконані, що «цього разу все по-іншому», що ми навчилися на минулих помилках, що нові інструменти та інституції захистять нас. Але щоразу виявляється, що нічого не змінилося.
У мене була можливість багато разів розмовляти з Рогоффом та Райнхарт. Востаннє – буквально місяць тому, коли Рогофф презентував у МВФ свою нову книгу «Our Dollar, Your Problem» про роль долара в глобальних фінансах. А буквально на цьому тижні він представляв звіт Групи 30 про майбутнє грошей. Як ви бачите, він дуже активний.
Вперше я називав Рогоффа як претендента ще у 2019 році. У 2020 році згадав про них разом із Райнхарт. Гадаю, що цьогоріч, або як мінімум в найближчі роки, вони отримають свою нагороду. Їхній вплив на економіку справді вагомий.
Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон із Массачусетського технологічного інституту та Джеймс Робінсон з Університету Чикаго – лауреати Нобелівської премії з економіки 2024 року. Премію присудили за дослідження того, «як формуються інститути і як вони впливають на добробут». Фото Getty Images
Монетарна політика
Через великі фіскальні стимули під час COVID-19 та російське вторгнення в Україну у 2022-му, котре призвело до різкого збільшення глобальних цін на енергоносії та харчі, світ зіткнувся з найбільшим інфляційним стрибком за останні десятиліття. Глобальна інфляція злетіла з 4,7% у 2021 році до 8,8% у 2022-му.
Центральні банки країн змогли результативно відреагувати на безпрецедентні потрясіння пандемії та наступний інфляційний сплеск. Вони швидко збільшили відсоткові ставки, щоб стримати інфляцію та утримати інфляційні очікування під контролем.
Це стало можливим завдяки тому, що з кінця 1990-х ці центробанки суттєво покращили свої фреймворки монетарної політики, часто в контексті переходу до інфляційного таргетування. Вони отримали чіткі мандати, зосереджені на ціновій стабільності, їхня операційна незалежність значно зросла, і вони посилили публічну підзвітність та прозорість.
Основу політики сучасних центробанків з 1990-х визначають принципи неокейнсіанської економічної теорії. Ця теорія стверджує, що центробанки можуть стабілізувати економіку, керуючи відсотковими ставками та очікуваннями людей щодо майбутньої монетарної політики. Саме на цих засадах побудовані всі сучасні інструменти центробанків: інфляційне таргетування, forward guidance (коли центробанк заздалегідь повідомляє про свої плани) та математичні моделі для прогнозування економічної ситуації.
Ці інструменти спрацювали – глобальна інфляція впала, але питання в тому, хто створив теоретичний фундамент для цих інструментів.
Є кілька людей, які точно можуть отримати Нобелівську премію саме за «нове кейнсіанство». Як стверджують експерти, поки ще ніхто не отримав премію за винахід цього напряму економічної думки.
По-перше, це звісно ще один колишній головний економіст МВФ, Олівʼєр Бланшар (MIT) та Грегорі Менк’ю з Гарварду, котрих разом із Рогоффим я вперше згадував ще у 2019 році.
Протягом останніх десятиліть вони були найвпливовішими макроекономістами у світі.
Бланшар, наприклад, розробляв фундаментальні моделі, які пояснюють динаміку безробіття, інфляції та взаємозвʼязок між ними. Його роботи показали, як центробанки повинні реагувати на різні типи шоків. Як головний економіст МВФ він безпосередньо впливав на монетарну політику по всьому світу.
Менкʼю не лише був економічним радником 43-го президента США Джорджа Буша, а й зробив ключовий внесок у розуміння того, чому ціни та зарплати не змінюються миттєво у відповідь на економічні шоки. Його дослідження показали, що монетарна політика центробанків може реально впливати на виробництво та зайнятість, а не лише на ціни.
За підручниками з макроекономіки Бланшара і Менк’ю ми вчилися в університеті. Через них неокейнсіанські ідеї поширилися серед тисяч економістів, котрі зараз працюють у більшості центробанках світу. Вони безумовно заслуговують отримати премію.
Також економічні експерти вказують на те, що, якщо премію цього року дадуть за питання монетарної політики та боротьби з інфляцією, то серед макроекономістів її було б правильно дати Роберту Барро з Гарварду.
Барро — один з основоположників сучасного погляду на інфляцію. Його стаття 1973 року про оптимальний вибір монетарної політики в політичному контексті випередила час на два десятиліття. Ще за 20 років до масового застосування він обґрунтував ідею інфляційного таргетування, показавши, чому центробанкам важливо мати репутацію борців з інфляцією.
Його дослідження монетарного нейтралітету пояснили, коли і як монетарна політика може впливати на реальну економіку, а не лише на ціни.
Я менше знаю про роботи Майкла Вудфорда з Колумбійського університету, котрого деякі експерти також пророкують як кандидата на премію цьогоріч, оскільки його внесок у неокейнсіанську теорію також великий.
У 2003 році Вудфорд написав фундаментальну книгу «Interest and Prices», яка фактично стала Біблією для сучасних центробанків.
У своїх роботах він пояснює, як саме центробанки можуть керувати економікою не лише через зміну поточних відсоткових ставок, а й через управління очікуваннями людей про майбутню монетарну політику, тобто реалізуючи той самий forward guidance. Подивимось, чи достатньо вагомим вважатимуть його внесок.
Олів’є Жан Бланшар, 76, французький економіст, професор економіки у МТІ, колишній головний економіст МВФ. Фото Getty Images
Інші теми
Я зробив свою ставку на дві теми цього року: борг та боротьба з інфляцією. Але експерти вказують, що Нобелівський комітет може надати премію, наприклад, Арієлю Пейксу (Гарвард), Стіву Беррі та Джеймсу Левінсону (обидва — Єльський університет) за емпіричні дослідження в теорії організації промисловості (industrial organization). Особливо беручи до уваги, що остання премія в цій галузі була у 2014 році (Жан Тіроль), а проблеми глобальних технологічних гігантів трошки бентежать регуляторів.
У 1995 році ці три економісти розробили так званий BLP фреймворк – математичну модель, яка дозволяє оцінити, як зміна структури ринку вплине на ціни, якість товарів та добробут споживачів. Як результат, їхня робота лежить в основі того, як регулятори приймають рішення про злиття компаній та антимонопольну політику.
Костянтин Сонін вважає, що премію можуть дати колишній керівниці ФРС та ексміністерці фінансів США, Джанет Єллен, але не за роботу в центробанку, а за її дослідження в економіці праці.
Єллен – одна з головних дослідниць теорії «справедливої зарплати». Її найбільш цитована робота (спільно з Джорджем Акерлофом, Нобелівським лауреатом 2001 року) перевірила гіпотезу про те, що коли зарплата працівника падає нижче рівня, який він вважає «справедливим», його продуктивність різко знижується.
Інша відома робота Єллен – піонерське дослідження про механізми жіночої бідності, де вона показала звʼязок між легалізацією абортів, доступністю контрацепції та «вимушеними шлюбами». Я майже не знайомий з її роботами в економіці праці, тому мені важко оцінити її перспективу.
Джанет Єллен, 78, колишня керівниця ФРС та ексміністерка фінансів США. Американська економістка та державна діячка. Дослідниця в Брукінґському інституті та професорка Університету Каліфорнії в Берклі. Фото Getty Images
І остання тема, про яку говорять експерти це економіка технологій та машинне навчання. Тут головне імʼя – Сьюзан Атей зі Стенфорду, котра у 2007 році здобула John Bates Clark Medal – одну з найпрестижніших нагород в економічній науці.
Атей — піонерка у застосуванні machine learning та штучного інтелекту до економічних питань. Вона розробила нові емпіричні методи для аналізу онлайн-ринків, показала, як працюють цифрові аукціони, та як платформи визначають ціни й алгоритми впливають на поведінку споживачів.
З огляду на те що економіка стає все більш цифровою, а big data змінює те, як ми досліджуємо економічні процеси, її внесок виглядає надзвичайно своєчасним.
Нобелівська премія для Атей визнала б зростаючу важливість computational methods в економіці. Деякі експерти припускають, що її можуть нагородити разом із Халом Варіаном (головний економіст Google) або Полом Клемперером з Оксфорду, залежно від того, на якому аспекті комітет зробить акцент.
Але є відчуття, що поки не час для цієї теми, але напрям точно перспективний на найближчі роки.
