Труба кличе. Чий газ будемо транзитувати, коли закінчиться договір із Газпромом 16.08.2024 10:00 Укрінформ В інтересах газотранспортної системи – домовитися про транзит і тримати її на плаву, але є підозри, що найбільше вигоди матиме зовсім не Україна
31 грудня 2024 року закінчується термін дії контракту на транзит російського газу через Україну. І нещодавно СЕО Нафтогаз-Україна Олексій Чернишов у своєму інтерв’ю виданню NV Бізнес заявив, що далі вести з Газпромом справи Україна не буде, зате є азербайджанська компанія – Socar, яка готова запропонувати свій газ європейським клієнтам. Обслуговування газотранспортної системи наразі обходиться, за словами Чернишова, у мільярд доларів на рік, тож Нафтогаз був би дуже зацікавлений у налагодженні транзиту, щоб система як мінімум утримувала сама себе. Ще раніше президент Азербайджану сказав, що переговори з владою України та ЄС, з РФ щодо транзиту газу тривають і всі сторони зацікавлені в продовженні поставок. «Ми допоможемо, якщо зможемо. Я думаю, що можна продовжити цю угоду», — заявляв Ільхам Алієв. От тільки – у чому саме вона полягатиме?
Газові шляхи — морем чи через ворожі землі
Чисто теоретично, ланцюг для постачання неросійського газу до української ГТС є. Газопровід – це як мережа автодоріг із розвилками, говорить Андрій Ставицький, професор кафедри економічної кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У Росії багато родовищ і за часів Союзу газ з них виводився до Європи через дві основні труби – білоруську й українську (а потім вже Росія почала будувати додаткові — «Північний потік» і «Північний потік-2», щоб збільшити постачання газу). «Інші країни пробували в ці газопроводи давати свій газ — зокрема, Україна за часів прем’єрства Юрія Єханурова намагалася купувати туркменський газ. Але не зовсім вдало», — розповідає він. Не пускали до труби й Азербайджан, і Казахстан. Зараз, коли зрозуміло, що з Росією ніяких контактів не буде, інші країни намагаються заповнити ці газопроводи своїм газом, зокрема, країни ЄС домовляються про закупівлю газу з Азербайджаном, вони можуть бути зацікавленими в тому, щоб доставляти цей газ до Європи, говорить Ставицький. Велика проблема – саме домовитися з Росією, щоб використовувати газогін на її території – труба в Україну заходить саме з РФ. «Це питання Socar. Головне, щоб у них був цей обсяг газу», — відповів на те пан Чернишов у своєму інтерв’ю NV Бізнес.
Олексій Чернишов, 2021 рік, фото надано Харківською ОДА
Механізм цих альтернативних поставок поки що не зрозумілий, говорить експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев. Вже тому, що
Географічне розташування нашої країни не дозволяє качати газ в Україну суходолом з інших держав. Тож якщо напряму, без участі Росії – то можливі лише певні проєкти з отримання, перетворення та прокачування скрапленого газу, зауважує Ставицький. Це значить – знайти в Азербайджані підходяще місцезнаходження газу, звідки будуть його качати, далі його треба перевести у стан скрапленого, переправити в якийсь порт, де побудований завод перекачки скрапленого газу, в танкер завантажити, перевезти до Одеси чи іншого міста, там розвантажити, перевести в нормальний стан газу і пустити в газопровід — такий тільки варіант. «Казахстан підписав угоду про транспортування свого газу до Азербайджану через Каспійське море і далі цей газ може також постачатися в Європу: утворяться достатні обсяги, — каже економіст. — Це не означає, що так буде, але йдеться про можливості транспортувати цей газ у майбутньому (якщо це буде вигідно) маршрутом Казахстан-Азербайджан, Азербайджан-Грузія, Грузія-Одеса і далі». Та поки — виглядає малоймовірно, тому що у Чорному морі небезпечно, немає достатньо розвинутих потужностей, щоб скраплювати газ, портів для завантаження-розвантаження газу, це потребує інвестицій, розрахунків.
Навіть газовозів у Чорному морі нема, говорить з цього приводу Геннадій Рябцев. Як і технічних можливостей отримати його в Одесі й передати звідти далі. «Хіба що на Словаччину, але їй це не потрібно: вони можуть транспортувати газ з Балкан, де є термінали і океанські газовози», — міркує він. Навряд чи виникне така потреба: якщо є дешеві маршрути, виробники не будуть ускладнювати. І проблем існування українського газопроводу все одно цим не розв’язати, зауважує Ставицький.
Той самий Газпром, але під прикриттям азербайджанців?
Якщо транзит все ж налагодять,
Корольчук нагадує історію однієї з перших «газових воєн» з Росією – через туркменський газ. «Був контракт і ми купували цей газ нібито в Туркменістані, але фізично він також був російським, — розповідає експерт. – Частина поставленого туркменського газу йшла через Росію на Китай, а за документами ми повністю отримували 40 мільярдів нібито від Туркменістану». І той контракт тоді розірвали, і Туркменістан згодом припинив постачання в Росію і повністю перемкнувся на Китай. Пан Юрій переконаний, що і з Азербайджаном складеться та ж історія. Якщо складеться.
Наразі енергетичне питання є політичним, тому при переговорах з певними європейськими партнерами (наприклад, Словаччина, Угорщина), можуть бути знайдені певні компромісні тимчасові рішення, що продовжать індивідуальний транзит на нових умовах, нагадує Андрій Ставицький. Так воно й буде, вважає Юрій Корольчук, східноєвропейські країни не палають бажанням переплачувати за дорожчий газ, немає тих можливостей економити на споживанні промисловості, що у Німеччини чи Франції, Нідерландів. «Будуть до кінця, я думаю, позицію свою відстоювати, що їм цей газ потрібен, — говорить він. –
Азербайджанський газ — це взагалі афера, у яку нас пробують втягнути,
Источник: www.ukrinform.ua
