Українське податкове законодавство має особливі правила щодо оподаткування прибутку від операцій з сировинними товарами. Щоб довести, що ціна на сировинний товар є ринковою, вимагається порівнювати не рентабельність трейдера, а ціни. Які нюанси наразі має кожен із підходів та як мінімізувати податкові ризики, розповідає директор практики з трансфертного ціноутворення «Делойт» в Україні Олександр Ямпольський
Як працюють топові благодійні фонди? Як меценати обирають, які соціальні проєкти підтримувати? Чим благодійність корисна для вашого бізнесу? Дізнайтеся відповіді 23 серпня на форумі «Майстри добра». Спікери – лідери «Повернись живим», Superhumans, Zagoriy Foundation, «Азову», МХП, ОККО. Долучайтеся!
Ще до початку повномасштабного вторгнення найбільшими статтями українського експорту були сировинні товари. На продукцію аграрного сектору та металургійної промисловості припадало понад половину всього експортного обсягу у 2021 році. А у 2022-му ця частка, згідно з даними Державної служби статистики України, навіть зросла. Отже, ці сектори мають ключове значення для економіки.
Однак останні два роки принесли нові перешкоди через ракетні обстріли, руйнування інфраструктури, блокування українсько-польського кордону, окупацію портів і проблеми з електропостачанням. А у 2023 році набрали чинності Порядки КМУ з встановлення відповідності умов контрольованої операції щодо сировинних товарів принципу «витягнутої руки». В цих Порядках подано алгоритм визначення цін на сировинні товари під час розрахунку оподатковуваного прибутку експортера. Чи є такі Порядки спрощенням або, навпаки, ще одним викликом?
Суть питання
Традиційно міжнародні компанії продають свою продукцію через закордонних трейдерів. Основні причини: такі трейдери краще знають ринок, можуть отримувати кредити від іноземних банків за нижчим відсотком, а покупці вважають їх надійнішими бізнес-партнерами, ніж інші компанії групи, які знаходяться за тисячі кілометрів.
Практика такого бізнесу в Україні не є виключенням, а після початку повномасштабної війни лише посилилась. Український аграрний та металургійний бізнес продає продукцію через пов’язану іноземну компанію, яка розташована, наприклад, у Швейцарії, країні – світовому лідері за обсягами торгівлі сировинними товарами.
Експортери платять корпоративний податок від суми свого операційного прибутку, що формується за допомогою реалізації товару. Тому для українського бюджету важливо, аби експортні ціни не були занижені, а українські компанії не зменшували розмір податку до сплати шляхом встановлення занижених цін для закордонних компаній, з якими вони мають спільні інтереси.
Тому в Україні, як і в понад 110 країнах, діють правила трансфертного ціноутворення. Вони передбачають, що умови операцій з компаніями однієї групи мають бути визначені за принципом «витягнутої руки», а отже, бути ринковими.
Як довести, що ціна на сировинний товар є ринковою? Для цього розраховують рентабельність трейдера. Така рентабельність має відповідати рівню рентабельності інших схожих трейдерів за кордоном. Тоді експортна ціна від українського виробника своїй закордонній компанії буде вважатися ринковою.
Однак українське податкове законодавство має особливі правила для сировинних товарів, зокрема, вимагається порівняння не рентабельності, а цін.
З 2023 року Порядки КМУ визначають, як порівнювати ціни, використовуючи біржові котирування або дані цінових агентств, як-от Refinitiv чи Platts. На перший погляд, це здається логічним, адже котирування цінових агентств фіксують доволі стандартні умови і публікують ціни на достатньо однорідну (подібну) продукцію. Проте на практиці це може виявитися непростим завданням, особливо в умовах війни. Інформація для порівняння має бути максимально точною, що не завжди можливо.
Продаєте пшеницю з Чорноморська?
Розберімо це на умовному прикладі – продаж пшениці третього класу з Чорноморська з доставленням на борт судна (бізнес-мовою – базис-поставки FOB) у 2023 році. Для визначення, чи є ціна на цю пшеницю ринковою, використовують дані, наприклад, з Refinitiv Eikon (London Stock Exchange Group). Дані показують ціну з урахуванням якості товару, обсягу та умов поставки.
Однак навіть у мирний час було важко охопити всі нюанси. Наприклад, не завжди можливо виділити транспортні витрати, скоригувати на різницю в обсягах поставок або врахувати різну кон’юнктуру товарних ринків.
Зараз через війну інформація про котирування обмежена, а за деякі періоди – взагалі відсутня. Відповідно, порівняння цін без доступу до цих даних неможливе.
До цього додаються і фактори, які завжди ускладнювали порівняння, – обсяги партій, різні розподіли функцій та ризиків сторін операцій та їхні різні бізнес-стратегії. Крім того, зіставлення цін у кожній окремій поставці не завжди є обʼєктивним.
Цей підхід не дозволяє врахувати різноманітні фактори, що впливають на ціноутворення в бізнесі. Наприклад, необхідність експортувати товар за нижчою ціною, щоб уникнути витрат через недовантаження судна, або неможливість зберігати продукцію.
Ще один нюанс: у разі експорту продукції за ціною, нижчою за ринкову, українська компанія повинна донарахувати податок на прибуток. А якщо ціна перевищує ринкову, зменшити розмір сплаченого податку неможливо відповідно до законодавства.
Які підходи застосовує податкова
В Україні податкові органи віддають перевагу методу порівняння цін, а не рентабельності. На їхню думку, це забезпечує більшу надійність, адже рентабельність іноземних трейдерів важко перевірити. До того ж існують складнощі з тим, аби знайти достатню кількість зіставних трейдерів, щоб порівняти рентабельність «нашого трейдера» з іноземними.
Такий підхід органу контролю може призводити до суттєвих податкових донарахувань. Наприклад, на операцію на 1 млрд грн сума додаткового податку може становити 20 млн грн. А з 2021 року донарахування за правилами ТЦУ можуть бути визнані дивідендами та потребувати нарахування ще й до 15% податку на репатріацію.
Що кажуть суди
Бізнес часто звертається до судів щодо скасування таких донарахувань, і вже є чимало випадків успішного оскарження рішень податкових органів із таким висновком: метод порівняння цін має бути застосований лише тоді, коли він є так само надійним, як і метод рентабельності.
Суди наголошують, що тягар доказування (англ. – burden of proof) лежить на податкових органах. Отже, якщо компанія провела якісний аналіз, то податкові органи мають спочатку оскаржити її підхід і вже потім застосовувати власний метод.
Серед контраргументів використання цін для зіставлення надаються такі: недоцільно порівнювати різні товарні ринки (український та іноземний), неможливо правильно врахувати витрати на транспортування і різницю у фрахті для різних типів суден (Panamax та Capesize), інформація про ціни не враховує якісних та технічних характеристик товарів.
Проте деякі суди підтримують позицію податкових органів, стверджуючи, що вказані аспекти не так важливі. Один із судів висловив позицію, що для порівняння цін на експорт залізорудної сировини потрібно використовувати тільки одну базу даних, а саме Platts.
Податкове ж законодавство не обмежує платника податків лише одним джерелом інформації, а допускає широкий вибір джерел. Така позиція підтверджена і міжнародною практикою, а саме Настановами ОЕСР (першоджерело правил трансфертного ціноутворення). Настанови не згадують про необхідність застосування ані єдиного джерела інформації, ані єдиного методу для аналізу.
До речі, навіть українські податкові органи не завжди використовують одне й те саме джерело інформації під час своїх перевірок.
Кроки для українського бізнесу
При перевірках операцій із сировинними товарами податкові органи дедалі частіше здійснюють порівняння саме цін, у тому числі з огляду на Порядки КМУ. То що ж робити компаніям, які вирішили все-таки аналізувати рентабельність?
По-перше, потрібно бути готовими до більшої уваги з боку податкових органів та детально обґрунтувати, чому вирішили аналізувати саме рентабельність трейдера, а не порівнювати ціни.
По-друге, компаніям варто провести аналіз, як саме алгоритми Порядків КМУ застосовуються до їхнього бізнесу, які джерела інформації можна використовувати і які коригування можуть знадобитися, щоб зрозуміти масштаб «можливого лиха», тобто податкових ризиків та донарахувань.
По-третє, необхідно розробити політику з трансфертного ціноутворення. Вона розкриватиме детальну формулу, як компанія встановлює ціну зі своєю торговою компанією за кордоном. Це не буде «панацеєю» у спорах із податковими органами, але допоможе продемонструвати добросовісність і готовність дотримуватись законодавства.
Отже, українські експортери стоять перед новим викликом: як адаптуватися до нових правил гри та при цьому не втратити конкурентоспроможності та мінімізувати податкові ризики.
Написано у співавторстві з Віталією Полицькою, молодшою менеджеркою практики з трансфертного ціноутворення «Делойт» в Україні
