В Україні є десятки родовищ літію, титану, урану, графіту та цирконію, які вже готові до початку інвестиційних проєктів. Ще кілька десятків родовищ потребують додаткових досліджень та підтвердження економічної доцільності розробки.
За словами заступника міністра економіки та довкілля України Єгора Перелигіна, сам факт наявності великих запасів корисних копалин ще не робить Україну автоматично одним із головних гравців світового ринку. Для інвестора важливо розуміти не лише потенційні запаси, а й вартість видобутку, переробки, транспортування, якість продукції та терміни окупності. Значна частина геологічної інформації потребує переоцінки за сучасними міжнародними стандартами.
Скільки родовищ реально можна запускати
Наразі “тут і зараз” йдеться лише про кілька десятків родовищ, які максимально наближені до практичної реалізації проєктів. Однак навіть вони потребують підготовки проєкту, контрольного буріння та створення детального техніко-економічного обґрунтування (definitive feasibility study).
Ще кілька десятків родовищ, за оцінкою уряду, перебувають близько до статусу інвестиційно привабливих, що може суттєво розширити перелік потенційних проєктів після додаткової підготовки.
Йдеться про літій, титан, графіт та уран
Серед перспективних напрямів називаються літій, титан, уран, графіт і цирконій. Ці ресурси мають стратегічне значення для сучасної промисловості: літій та графіт необхідні для акумуляторів, титан — для авіаційної та високотехнологічних галузей, а уран — для атомної енергетики.
Україна є одним із європейських лідерів за запасами графіту та титановмісних мінералів, а за літієм входить до трійки країн Європи. Потенціал України охоплює приблизно 20-30 позицій з переліків критичних мінералів, які використовують США та ЄС. Однак між наявністю ресурсу та можливістю його вигідного видобутку існує величезна різниця.
Чому величезні запаси ще не означають величезних прибутків
Значна частина українських родовищ була відкрита та досліджена ще за радянських часів. Тодішній підхід суттєво відрізнявся від сучасних вимог західного інвестиційного ринку, де пріоритет надається не лише обсягу запасів, а й економічній доцільності видобутку. Сучасного інвестора цікавлять собівартість видобутку, якість руди, технології збагачення, доступ до електроенергії, логістика, майбутня ціна продукції, капітальні витрати та строк окупності проєкту.
Тому українські оцінки необхідно переводити на зрозумілу для міжнародного ринку систему, наприклад, австралійський JORC або канадський National Instrument 43-101. Це дозволяє оцінити родовище як потенційний бізнес-проєкт.
Інвесторам доведеться знову перевіряти частину запасів
Для українських родовищ процес інвестування передбачатиме ліцензування, подальші дослідження, контрольне буріння, уточнення запасів та підготовку повноцінного ТЕО. Навіть найбільш підготовлені родовища не зможуть перейти до промислового видобутку миттєво.
Окремою проблемою залишається повномасштабна війна, яка ускладнює прогнозування ключових витрат, зокрема, вартості електроенергії, необхідної для видобутку та переробки корисних копалин.
Україна хоче фактично перезапустити геологічну розвідку
Для збільшення кількості родовищ, які можна пропонувати міжнародним компаніям, держава планує оновити геологічну інформацію, приділяючи особливу увагу Українському кристалічному щиту. Планується відновити масштабну геологічну розвідку із застосуванням сучасних технологій: геоінформаційних систем, аеророзвідки, дронів, сканерів, радарів, сучасних методів сейсмічних досліджень та комп’ютерного моделювання.
Традиційна геологія, зокрема буріння та лабораторні дослідження, також залишатиметься важливою. Мета — отримати сучасну картину запасів та їхньої якості й поступово збільшити кількість родовищ, що відповідатимуть міжнародним стандартам.
До підготовки хочуть залучити США
Україна співпрацює зі Сполученими Штатами над можливими механізмами фінансування підготовки проєктів. Значні кошти потрібні ще до початку будівництва — на геологорозвідку, документацію, буріння, лабораторні дослідження, моделювання та підготовку ТЕО.
Якщо українські проєкти зможуть вийти хоча б на рівень собівартості аналогічних проєктів у Казахстані, вони вже становитимуть значний інтерес для міжнародних партнерів. Україна може стати одним із постачальників критичної сировини для західних економік, які прагнуть диверсифікувати ланцюги постачання.