Коли Україна нарешті налагодить власне виробництво віконного скла 24.05.2024 09:00 Укрінформ Потреби країни у віконному склі становлять 27 млн м². Але де їх узяти, якщо за наявної сировини немає власного виробництва?
Як підрахували експерти, на закупівлю будматеріалів для повоєнної відбудови України знадобиться від $65 млрд до $100 млрд. І нам дуже важливо мати власне виробництво принаймні основних матеріалів – цементу, бетонних та металевих конструкцій, цегли, елементів покрівлі, віконного скла. За різними оцінюваннями, навіть з урахуванням втрачених через російську агресію потужностей будіндустрії Україна спроможна у перші повоєнні роки забезпечувати власними будівельними матеріалами від 80–90% своїх потреб. Так, можуть виникати проблеми з металоконструкціями (через руйнування ключових виробництв на сході країни), покрівельними матеріалами (значна залежність від китайського імпорту) чи, приміром, цементом, якого у країні виробляється вдвічі менше від очікуваних «відбудовних» потреб. Та найгірша ситуація з листовим (віконним) склом: в Україні його взагалі не виготовляють, а кожен ворожий обстріл – це нові й нові його втрати.
ДОТЕПЕРІШНІЙ СТАТУС-КВО: НАШІ ОСЕЛІ З «ЧУЖИМИ» ВІКНАМИ
Ось уже майже десять років усе термополіроване (або флоат) скло для сучасних склопакетів Україна імпортує. Причому до Великої війни 75% усіх постачань здійснювалися із держав-агресорок – Росії та Білорусі. За даними Державної митної служби, у 2021 році Україна імпортувала майже 340 тисяч тонн термополірованого скла на понад 4 млрд грн (більше ніж $150 млн за тодішнім курсом). Приблизно 150 тисяч тонн при цьому завезли з РФ, ще до 100 тисяч тонн – з РБ. Таким чином, лише збуваючи в Україну таке скло, за останній передвоєнний рік Росія заробила десь $70 мільйонів!
У 2022-му постачання з Російської Федерації припинилися. Але, за даними деяких джерел, 20–25% віконного скла Україна усе ще отримує із сусідньої Білорусі – зокрема, через посередників з оформленням як постачання від європейських або турецьких виробників.
А ось єдине у нашій країні підприємство з виготовлення флоат- (литого полірованого) скла в Лисичанську припинило роботу ще 2015 року. І, за оцінюваннями аналітиків, його збанкрутували навмисно. Підприємство зупинилося через великі борги за газ.
Варто зазначити, що ще наприкінці 2010-х були плани створити велике сучасне скловиробництво у Бородянці на Київщині з інвестиціями у $300 млн. Утім, не судилося.
Тож маємо невтішний статус-кво: власними силами Україна виготовляє лише невеликі обсяги скла, причому за технологіями XIX століття (методом витягування та лиття зі шліфуванням). А такі вироби не можуть використовуватися в сучасному будівництві за технічними нормами ЄС, на які країна зобов'язалася перейти.
Водночас переорієнтування України на імпорт листового скла з Європи підвищило попит на нього на тамтешньому ринку, де ціни виробників ростуть. І укупі зі збільшенням вартості транспортування це вже призвело до подорожчання скла у нас щонайменше на 10–15%. А це ж іще «не вечір». Якщо відбудова набиратиме темпів, а Україна, як і раніше, не матиме власного флоат-скловиробництва, тиск на європейський ринок лише посилюватиметься. Тож нам доведеться ще більше переплачувати за імпортний ресурс.
Експерти оцінюють щорічні потреби країни у 27 млн м² віконного скла вартістю $165 млн (у нинішніх цінах). На думку аналітиків, навіть тепер, в умовах війни, у нас все є для налагодження власного виробництва. Окрім хіба що грошей: для відродження галузі потрібні сотні мільйонів чи й мільярди доларів інвестицій.
Як свідчить світова практика, для стабільного забезпечення країни термополірованим склом власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла потужністю 200 кв. м/год на кожен 1 мільйон населення. Тобто Україні в ідеалі потрібно до 40 таких ліній. Це – за оцінюваннями мирних років. Війна ж та заподіяні росіянами руйнування потребу в таких виробництвах збільшила. Водночас сучасне виробниче підприємство річною потужністю близько 18 млн м² флоат-скла потребує від $150 до $250 мільйонів інвестицій.
Источник: www.ukrinform.ua
