Фото до статтіНовини політики / Думки19.08.2026 16:304 хвилини 4,7 т. 0Читать на русском
Підписатися
Президент Володимир Зеленський “посіяв вітер і пожне бурю” у буквальному біблійному сенсі, але й колишній оборонний міністр рухається за схожим сценарієм. І ця ситуація програшна для всіх.
Відео дня
Затяжна війна на виснаження становить серйозний виклик для держави та суспільства, проте нинішні лідери, на диво, функціонують у політичному режимі мирного часу, навіть не уявляючи ціну своїх хибних кроків. Михайло Федоров, називаючи себе візіонером, постійно говорить про стратегії, місії та майбутні перспективи, але без конкретних дій його слова не мають реальної сили й не створюють доданої цінності.
Володимир Зеленський свого часу, ще за часів відкритих пресконференцій, стверджував, що все відбувається настільки швидко, що йому бракує часу на розробку стратегії. І своїми діями, вже два роки поспіль, він підтверджує це. Політична криза є очевидною, і якщо не шукатиметься компроміс, усі сторони будуть змушені вдатися до ескалації. Обидва гравці володіють значними ресурсами, які важкодоступні для їхніх опонентів. Варто лише згадати, що Михайло Федоров є реальним інсайдером команди Зеленського, а отже, він обізнаний про всі помилки та зловживання всередині, але водночас політично змушений розділяти відповідальність за це. Його зв’язки з Ілоном Маском, глибоке розуміння політичних технологій, готовність вкладати значні кошти у його кампанії, що є раціональним для частини оборонного сектору та не тільки, активна підтримка з боку громадськості, і наявність, на перший погляд, ширшої неформальної команди, ніж у Президента. Адже, президентські лави значно порідшали, а чиновники та бюрократи або йдуть, або саботують роботу одразу після втрати впливу лідером.
З іншого боку, Володимир Зеленський має величезний силовий та фінансовий потенціал, легітимну підтримку суспільства (хоча й з певними застереженнями), рейтинг, який досі перевищує його показники січня-лютого 2022 року, всесвітню впізнаваність та політичний капітал, накопичений у перші роки після повномасштабного вторгнення, повну лояльність парламенту та уряду. І, звісно, криворізький характер. Хто знає, той зрозуміє.
Обидва мають безліч слабких місць. Але ЖОДЕН З НИХ НІЧОГО не зробив конкретного для підготовки безпекової системи для найважливіших виборів в історії України. Я не буду знову вдаватися в деталі діяльності парламентської робочої групи щодо розробки законодавства про такі повоєнні вибори, без якого немає жодних шансів рухатися далі до відбудови необхідної інфраструктури. Документ готовий на 65%, але група зайшла в глухий кут, коли у квітні зупинився переговорний процес. Коли ми зверталися до Міністерства оборони з проханням про діалог щодо виборчих прав військовослужбовців, навіть із заступниками Михайла Федорова, ми отримали мовчазну відмову, оскільки це не було пріоритетом. А без Міністерства оборони створення спеціальних виборчих дільниць або забезпечення ефективних механізмів для реалізації активного та пасивного виборчого права є неможливим, і політичне керівництво ігнорувало це питання. Половина громадян України проживає не за місцем реєстрації (29% в Україні + 20% за кордоном), а Державний реєстр виборців критично потребує креативного підходу до верифікації даних, мобілізації громадян до активної реєстрації та перевірки себе, зміни виборчої адреси. Тут ключову роль у просвітницькій роботі мала б відіграти Мінцифра, яку виборці сприймають як головний інструмент. Але й це не було пріоритетом. У Києві за 5 років існування цивільного захисту було побудовано лише одне укриття. Отже, існує ризик проведення голосування у підвалах або через “Дію” (що наразі означає повний контроль Президента). Чи прагнемо ми голосувати в умовах, коли страшно йти на дільницю, або коли держава знає зміст таємного голосування? Ймовірно, ні. І знову нагадаю, що вибори — це про політичну боротьбу та безліч організаційних заходів, а не лише про день голосування. День голосування не має вирішального значення, якщо всі інші етапи були неконкурентними, голоси виборців продавалися та купувалися, комунікація та агітація обмежувалися наявними ресурсами, а росіяни маніпулювали нами через когнітивну війну та незахищене інформаційне поле.
Я маю сотні сценаріїв та дій, які можуть бути використані росіянами для делегітимізації розпочатого електорального процесу або його повного припинення під час кампанії чи в день голосування. І це призведе до колапсу та руйнування. Я згодна з Михайлом Федоровим у тому, що росіяни не повинні визначати, коли нам проводити вибори, адже якби вони мали таку можливість, вибори відбулися б значно раніше. Можна згадати заяви та різні пункти мирних планів, мінські протоколи, адже все це вже було. Але я категорично проти проведення виборів з огляду на політичні інтереси, без урахування реального стану інфраструктури, аналізу ризиків та НАЛЕЖНОЇ їх підготовки.
Першими пропущеними виборами були парламентські. І перші повоєнні теж мають бути парламентськими, щоб мирно вийти з війни, забезпечити плавний транзит влади, мати конкурентне середовище в основному для мирного часу органі влади, формувати уряд відповідно до програм дій, а не шляхом пересування стільців у кабінетах та знецінення ефективних бюрократів.
Що технічно необхідно зробити:
Спеціальний закон + 5 інших законодавчих актів, які потребують змін та коригувань (ККУ, КУпАП, ЗУ “Про ДРВ”, ЗУ “Про ЦВК”, спеціальний закон про неможливість проведення виборів на окремих територіях тощо);
Оновлення даних ДРВ, активна реєстрація виборців, достатній час для інформаційно-просвітницьких заходів;
Повне переглядання мандату правоохоронців у частині запобігання, реагування та розслідування чинників, що становитимуть небезпеку та будуть масштабовані за російські кошти та нашу недбалість: терористичні загрози, політичне насильство, кіберзагрози, криптовалюти у виборах тощо;
Геополітична робота щодо організації виборів у закордонному виборчому окрузі, що вимагає значних інвестицій та дипломатичних зусиль;
План переходу від військової до цивільної системи управління тощо;
Ресурси, дуже багато ресурсів та підготовка людей до процесу співорганізації;
Доукомплектація складу ЦВК (є вакантні посади) та внесення змін до закону щодо продовження строку повноважень до завершення перших повоєнних виборів.
Нам також стратегічно потрібен дієвий Конституційний Суд України, оскільки ситуація є критичною, і тут також потрібна значна кадрова робота. Кожне питання, що стосується конституційності рішень щодо конституційних прав, повинно мати можливість отримати оцінку та рішення через цей механізм. Але кому це все потрібно? Краще згадувати про вибори, коли рейтинг Президента зростає, або коли хтось не бачить іншого виходу з ситуації.
Вибори під час війни не будуть повністю демократичними, і ми за це заплатимо високу ціну.
Але і Президент, і колишній міністр Федоров думають про них саме під час війни. Є щось спільне.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням…1818704790ПідписатисяТегиВійна в Україніполітикавибори в УкраїніЦВККонституційний Суд УкраїнипрезидентбезпекаВолодимир ЗеленськийМихайло ФедоровДжерелоФейсбук Ольги АйвазовськоїРедакційна політика
- Новини політики
- Вибори під час…
Повернутися на головну OBOZ