Фото до статті
Роман ПрядунНовини. Світ21.08.2026 12:008 хвилин 21,0 т. 0Читать на русском
Підписатися
Росія не має наміру припиняти війну, навіть не розглядаючи обговорення припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту. Водночас Москва шукає шляхи пом’якшення санкцій та збереження надходжень від продажу нафти. Саме тут ключове значення має “тіньовий флот” – сотні суден, за допомогою яких РФ намагається обходити обмеження та підтримувати експорт енергоносіїв. Погрози Володимира Путіна про “дзеркальну відповідь” свідчать про готовність Москви підвищувати ставки, якщо вона відчує загрозу своїм нафтовим прибуткам.
Відео дня
Паралельно Росія продовжує діяти проти західних країн іншими методами – через кібератаки, диверсії, використання дронів, тиск на інфраструктурні об’єкти та оборонні підприємства. Чим довше триває конфлікт, тим ширшим стає простір, де Москва намагається змусити Європу відчути його наслідки. Москва перевіряє межі, за якими погрози можуть перерости у реальні дії.
Для України це означає, що немає підстав очікувати швидкої відмови Кремля від ведення війни. Для Європи ситуація складніша: необхідно одночасно підтримувати Україну, захищати власну інфраструктуру, посилювати флот та протиповітряну оборону, а також готуватися до можливих провокацій. І саме від реакції Заходу залежатиме, чи зупиниться Кремль на рівні залякування, чи спробує перейти до більш небезпечного рівня протистояння.
Своїми міркуваннями щодо цих та інших питань поділився ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– Москва не готова навіть обговорювати припинення війни та категорично відкидає можливість перемир’я по лінії фронту. Водночас російська риторика щодо Заходу стає дедалі жорсткішою. Лавров заявляє про намір посилювати заходи проти країн, які допомагають Україні, а Москва вже відкрито погрожує Великій Британії “вищою ціною” за постачання дронів Києву. Чи це лише риторичне залякування, чи Росія справді може перейти до нових форм ескалації проти європейських країн?
– Я б відзначив, що Лавров знову повернувся до свого попереднього статусу, коли він був ключовою фігурою у сфері зовнішньої політики. Згадайте, минулого року він був дуже стурбований, і навіть ходили розмови про його відставку, коли на американському напрямку головну роль почав відігравати Дмитрієв. Зараз це минуло. Дмитрієва немає. Кажуть, що проти його структур почалися певні розслідування. Одним словом, все повернулося до традиційного російського сценарію. Лавров знову у центрі уваги. Його жорстка позиція знову стала домінуючою.
– Чому це сталося?
– Тому що надія Путіна на можливість домовленостей з Трампом щодо України, на те, що американський президент змусить Україну капітулювати, провалилася. Отже, зараз ми можемо говорити про те, що в Москві знову переважає лінія на посилення війни та конфронтації. Лавров, як то кажуть, знову на сцені.
– Який висновок з цього можна зробити?
– Дуже простий – Путін не збирається припиняти війну. Путін не розраховує на жодних американців, ні на Віткоффа, ні на Кушнера, ні на Трампа, і зовсім не планує думати про якісь переговори. Захарова оголошує, що Росії не потрібне перемир’я в Чорному морі. Одним словом, це ознака того, що Росія взяла курс на жорстке протистояння.
Чи означатиме це, що Росія почне повномасштабну війну проти європейських країн? На мою думку, абсолютно ні. З двох простих причин. Тому що їй нема чим. Звичайно, можна припустити, що Росія може запустити тисячу дронів по якійсь країні, або вдарити тисячею ракет. Чи виграє Росія від цього? Гадаю, що ні. Саме це і є друга причина, чому вона цього не зробить. Тому що відплата буде неминучою. Якщо мова йтиме не про гібридні форми, не про провокації, не про кібератаки, а про справжню війну, то Росія підпише собі смертний вирок. Вона не може нічого вдіяти в Україні, а якщо почне воювати з НАТО, то її просто спіткає крах. Тому я б не сприймав ці погрози настільки серйозно. Але провокації та тестування НАТО триватимуть.
– А як щодо гібридних атак? Адже за останні тижні декілька військових об’єктів на території Європи, так би мовити, зазнали проблем. Плюс заяви Путіна про можливість захоплення європейських суден як дзеркальну відповідь.
– А чим саме Росія буде затримувати кораблі інших країн у світовому океані? У мене одразу виникає просте запитання. Коли в Балтійському, Північному чи Середземному морі затримують російські кораблі, то я розумію причину. Тому що там є кому і чим їх затримувати. Уявіть собі, що якийсь корабель йде в акваторії Індійського океану. Чи є там російський флот, який може це зробити? Тому Путін може говорити все, що завгодно, ніби він полетить на Місяць і повернеться. Але це нічого не змінить. Це лише заяви, погрози Заходу, щоб він боявся.
– Як Захід реагує на це?
– Це вже інше питання. Адже досі, я не знаю, можливо, я щось пропустив, але я не чув, щоб Німеччина офіційно заявила, що це була російська терористична атака на український літак. Поки що все обмежується тим, що німецька влада заявляє про серйозне з’ясування всіх обставин. Скільки ще можна з’ясовувати? І як довго можна шукати того, хто запустив цей дрон? Він же не прилетів з Росії, очевидно. Те саме спостерігаємо щодо атак Росії, скажімо, на Румунію чи Польщу.
Нарешті, було надано дозвіл на збиття російських дронів над територією країн НАТО. Це, звісно, величезна “перемога”. Тепер залишилося дочекатися, можливо, нададуть дозвіл на збиття російських дронів над Україною, принаймні в тих частинах, які становлять загрозу для інших країн. На півдні України, якщо це стосується Румунії та Болгарії, на заході – Польщі, Словаччини, Угорщини тощо. До цього ще далеко. Цим Путін і користується.
– Тобто Захід все ще боїться ескалації та намагається не помічати очевидного – він уже зіткнувся з окремими елементами гарячого конфлікту, але все одно прагне уникнути подальшого загострення протистояння з Росією?
– Схоже на те. Захід не бажає жорстко демонструвати свою позицію і продовжує заявляти, що буде з’ясовувати, аналізувати, наскільки це було загрозливо, і так далі. Це сумно. Мені здається, що це свідчить про те, що у вищих колах, принаймні країн НАТО, досі не прийнято чіткого рішення щодо того, як саме реагувати на російські провокації.
– Такий період невизначеності, який триває досі – повномасштабна війна триває вже майже п’ять років. Як ви вважаєте, він триватиме й надалі, чи все ж таки не може тривати нескінченно? Що має статися в Європі, щоб вона нарешті розвіяла цю невизначеність?
– Знаєте, я думаю, що, не дай Бог, звичайно, я цього зовсім не бажаю, але якщо, скажімо, російський дрон замість Лейпцига влучить у відомство федерального канцлера в Берліні, наприклад, повторюю ще раз – це гіпотетична ситуація. Але якщо таке станеться, якщо, не дай Бог, там загинуть люди, ось тоді це буде та “червона лінія”, яку вже неможливо буде не перейти. Це як в Америці, коли ісламські терористи почали бомбити вежі в Нью-Йорку, Пентагон у Вашингтоні тощо. Тоді був справжній шок, коли Америка, вирвавшись зі свого летаргічного сну, раптом прокинулася, зрозуміла серйозність ситуації і почала діяти. До тих пір, поки чогось подібного не станеться в Європі, в будь-якій країні, до тих пір усе інше буде так. Ну, Румунія – щось там залетіло. Ну, Польща – ракета впала, але нікого не зачепила. Ну, кілька дронів залетіло в країни Балтії чи Фінляндії. Ну, це дрібниці, це ж прикордонні країни, всяке буває. “Якось пропетляємо”. І таке “петляння” з боку НАТО, мені здається, трагічне, тому що воно фактично викликає у Путіна реакцію, зворотну до тієї, на яку очікують в НАТО. Воно провокує Путіна йти далі. Тому до тих пір, поки не станеться щось подібне, неприємне на території справжньої країни НАТО, щоб це всіх по-справжньому струснуло, до тих пір, мені здається, така політика і триватиме.
– Щодо причин нових погроз Путіна. Москва побачила реальну загрозу “тіньовому флоту”, одному з основних механізмів фінансування війни проти України. Чи справді Захід нарешті починає діяти боляче в цьому напрямку, і чи буде це масштабуватися?
– Поки що я не бачу значних наслідків для Москви, які б реально могли змусити Путіна задуматися. Уявімо, що можна було б зробити, щоб, скажімо, економічно почати реально душити Росію, яка практично весь свій експорт здійснює через два моря – Чорне і Балтійське. Залишається, безумовно, Далекосхідний регіон, але це другорядні напрямки порівняно з цими двома. Для того, щоб пройти через Балтійське море, необхідно подолати вузький коридор, який контролюється з усіх боків країнами НАТО. Для того, щоб пройти Босфор і Дарданелли, потрібно отримати дозвіл Туреччини. Поряд – Болгарія і Румунія, члени Альянсу. Поряд – Україна, яка вигнала російський флот у Новоросійськ. Отже, якщо ми, тобто західна частина та Україна, серйозно розглядаємо варіант блокування проходження російських кораблів через Чорне море, бо вони перебувають під санкціями та займаються нелегальною торгівлею, ми маємо прийняти рішення, сісти й домовитися, як ми, члени НАТО, разом з Україною, будемо блокувати ці проходи. І потім повідомити Росії: якщо йдеться про допомогу країнам, що голодують в Африці, ми це пропустимо. Але так само будемо пропускати й український експорт. Якщо ви атакуєте Велику Одесу, тоді ваші кораблі не проходитимуть через Дарданелли. Якщо це нафта з казахстанських родовищ, ми її пропустимо. Але якщо це російська нафта, ми її не пропустимо.
Ось це і є практичні дії, які можуть мати вплив. Власне, так чинять, коли прагнуть реальних результатів. Поки що ми таких кроків не бачимо. З цього можна зробити висновок, що політичної волі, щоб економічно придушити Росію, на Заході, мабуть, теж ще немає. Відповідно, немає і рішень. Тому повертаємося до питання бажання. Станом на зараз, з боку Заходу, немає бажання поставити крапку в історії імперії, яка поки що називається Російською Федерацією.
– Стосовно переговорів. Зазначалося, що Кушнер і Віткофф мали відвідати Київ і Москву. Україна передала свої пропозиції щодо припинення вогню та початку переговорів. Чи можна констатувати, що цей візит просто не відбудеться?
– А що можуть привезти американці до Києва, якщо вони приїдуть? Бачите, наша сторона передала американцям якісь нові пропозиції. Можливо, вони, якщо приїдуть, то привезуть відповідь на ці пропозиції. Але це лише половина справи. Ми можемо про щось домовитися з американцями, а з Москви буде “ні”. Отже, жодних практичних результатів не буде. Знаєте, практичні результати з’являться лише тоді, коли за “Фламінго” та іншими нашими засобами ураження, великою кількістю дронів усіх типів, за що величезна подяка нашим героям, полетить нарешті українська балістика, від якої в Росії, крім кількох точок, захисту реально немає. От коли почнуться процеси руйнування, у прямому розумінні цього слова, російської інфраструктури – і військової, і промислової, тоді переговори швидко відновляться. Доти всі розмови про переговори – це просто марна трата часу та енергії, але без результату.
Треба нарощувати наші удари. Треба бити не тільки по складах, а й по ключових заводах, які допомагають створювати ракети і дрони в Росії. Треба бити по “Роскосмосу”, щоб у них навіть надії не було замінити Starlink своїм “Рассветом”. А з боку Заходу – нарешті переходити до більш чітких і жорстких рішень, не боятися власної тіні, не боятися загроз, які лунають з Москви.
1010231120ПідписатисяТегиУкраїнаВійна в УкраїніСанкції проти РосіїПереговори України та СШАПереговори США та Росіїракета “Фламінго”НАТОЄвропейський Союз (ЄС)Стів ВіткоффВолодимир ОгризкоРедакційна політика
- Новини. Світ
- Росія фактично б’є…
Повернутися на головну OBOZ