Фото до статтіНовини. Суспільство / Думки25.08.2026 12:454 хвилини 9,4 т. 0Читать на русском
Підписатися
Вирішив окремо згадати про російську реакцію на проголошення незалежності України.
Відео дня
Бо вельми не люблю історичні міфи. Минуло лише 35 років, а все вже обросло вигадками, попри наявність фахових досліджень, викладених простою мовою.
Отже, поки розгортався процес занепаду Радянського Союзу, російські демократи виступали за суверенітет України, оскільки їм необхідно було насамперед послабити так званий “союзний центр”, тобто Горбачова та всі радянські центральні інституції. Нагадаю, тоді під суверенітетом розуміли не самостійність, а верховенство власних законів на своїй території. Україна проголосила суверенітет 16 липня 1990 року далеко не однією з перших, аж дев’ятою з п’ятнадцяти “республік-сестер” (першими були естонці ще у листопаді 1988). В той період суверенітет проголошували також і автономні республіки, тобто республіки другого ешелону (всі вони донині залишаються у складі РФ), через чотири дні після України суверенітет проголосила Північна Осетія, потім Карелія, Комі, Татарстан, Удмуртія, Якутія-Саха і так далі. Я це пишу для розуміння контексту: ніхто у 1990 особливо про самостійність не думав, навіть Народний Рух України ще не проголосив курс на незалежність, він це зробить аж у жовтні того року.
19 листопада 1990 року Єльцин і Кравчук підписали російсько-український договір (між іншим, визнали не лише суверенітет, а й територіальну цілісність). Єльцин активно залучав прихильників “союзу без центру” для протистояння Горбачову. Можливо, в альтернативній історії з цього всього склалася би якась конфедерація. Тобто думка про те, що РФ та Україна є дві окремі держави, тоді навіть не розглядалася.
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року в Москві раптом усвідомили, що все серйозно. До цього “демократи” не були готові.
Минуло лише дві доби, як російська реакція прозвучала. 26 серпня (це був понеділок) прес-секретар президента Єльцина Павло Вощанов заявив: РФ визнає право республік на самовизначення, але у разі припинення союзницьких відносин залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів. Один із лідерів “демократів”, мер Москви Гавриїл Попов, запропонував переглянути належність Криму, областей східної України та Одещини. Секретар Конституційної комісії Олег Румянцев охарактеризував українську незалежність як спробу “всадити ніж у спину переможної російської демократії”. Отакі демократи.
Далі – більше. 28 серпня до Києва прибуває велика делегація, яку очолює віце-президент РФ Олександр Руцкой (це він “визволяв” Горбачова з Форосу, тож мав на той момент чималий авторитет). Оголошена причина візиту – зняти взаємну недовіру та стабілізувати відносини. Кількатисячний мітинг біля Верховної Ради. Нічні переговори. Результат: взаємне визнання права на незалежність, територіальна цілісність (а це ключове питання, тому Казахстан захотів також таке підписати з РФ) тощо. Виглядає як відступ Москви, шантаж не вдався. Але водночас комюніке містить застереження проти “неконтрольованого розпаду” СРСР та згадує спільні економічні та військові структури. Іншими словами: бажаєте бути незалежними – будьте, але економіка та армія будуть спільні.
Подальша риторика Руцкого та інших московських “демократів” набагато жорсткіша. Тобто Руцкого послали погасити потенційний гострий конфлікт, але незалежність України не сприйняли.
Ситуація змінюється лише напередодні референдуму. 30 листопада Єльцин каже Бушу: ну, якщо 70% українців підтримають незалежність, тоді РФ її визнає. Навряд чи Єльцин у це вірив (а Буш вірив – можливо, був краще поінформований). Свою готовність Єльцин пояснює передусім небажанням давати шанс радикалам (тут усі терміни переплутані – радикалами на той момент в його розумінні були крайні консерватори, які підтримували ГКЧП).
Настало 1 грудня. Понад 90% українців проголосували за незалежність, в тому числі на сході понад 80%, в Криму понад 50%.
Далі була Біловезька пуща, створення СНД, припинення існування СРСР.
Незалежність України почали визнавати інші країни світу.
Але у 1992 році російські еліти дуже гостро переживали втрату України. Класичний приклад – стаття російського ліберала, демократа й антикомуніста Олександра Мінкіна, що вийшла на початку року. Головна тема статті – страшна образа на Україну, звинувачення у зраді та подібні емоції. Приблизно тоді ж мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак назвав ідею, що Крим це Україна, безглуздістю. Найбільш виразною заявою щодо незалежності України є відомий вірш Йосипа Бродського, написаний, скоріше за все, в ті самі дні (точна дата не встановлена). Якщо ви не знаєте, про що йдеться, і маєте міцні нерви – прочитайте, я розмістив текст у коментарі, бо його немає у відкритому доступі. Вірш просякнутий смертельною нездоланною образою за кривду й несправедливість, яку вчинила Україна, проголосивши незалежність. Вдумайтеся: людина, яку імперія закинула у в’язницю й на заслання, ображається на тих, хто хоче вийти з цієї тюрми народів. Отакі були настрої серед російських “демократів” і “лібералів”.
Підсумовуючи, російські “демократи” визнали незалежність України від СРСР, але самостійність України від росії вважали безглуздістю й зрадою. Україна може бути незалежною, але лише в тому випадку, якщо вона залишається разом зі “старшою сестрою”. А значна частина територій належить Україні внаслідок непорозуміння, яке треба виправити.
Я ще раз наголошу, що претензії на території й частину населення України вигадав не Путін. Вони були сформульовані російськими “демократами” одразу після проголошення незалежності. На щастя, росія занурилася в глибоку економічну кризу (Україна також), тож для великого конфлікту не було ресурсів. Хоча вже у травні 1992 року починається російська активність у Криму, але це вже інша історія.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням…2525122240ПідписатисяТегиУкраїнаДень НезалежностіСРСРРосіяІсторія УкраїниІсторіяДжерелоФейсбук Валерія ПекараРедакційна політика
- Новини. Суспільство
- Претензії на території…
Повернутися на головну OBOZ