"Весна" відновлення в Бучі 26.01.2024 10:00 Укрінформ Як місто, яке було символом жорстокості, перетворилося на символ стійкості та відновлення
Укрінформ розпочинає серію матеріалів про відновлення українських міст та містечок, регіонів. Можливо, наша країна продемонструє не лише приклад мужності та стійкості, а ще раз здивує весь світ тим, вона вміє лікувати рани та підніматися із руїн.
Це помітно по всьому. Ми редакційною машиною заїжджаємо в Бучу і, як завжди, п’ємо каву в акуратному та стильному кафе «Завертай». Нам завжди подобалися їхні корисні десерти та основна страва – схожа на крученики. Але коли ми потрапили вперше, ми не знали, що власник кафе – двічі переселенець. В 2014-му він переїхав з Луганщини на Донбас, а в 2022 році – в Бучу. Йому радили Західну Україну, але він саме таким бачив свій внесок у відновлення. Я п’ю каву, а дівчина офіціантка каже, що вдома на Луганщині (тут працюють лише переселенці) вони мали пекарню.
– На Луганщині – шахтарі, а тут на Київщині – дієтники та айтівці, їм треба корисні десерти, а не здобні тістечка, – кажу я, вона сміється, і ми їдемо далі.
Якщо ви бували в Бучі після деокупації, навідувалися минулого року, то зараз ви не можете не помітити, як це містечко, відоме масовими розстрілами, рекордсмен трагічних згадок у світових медіа, змінюється, перетворюється на зовсім інший символ. Символ відродження, відновлення. Своєрідна «весна».
Заступник мера Бучі Дмитро Чейчук
До нашого екіпажу приєднується заступник мера міста Буча Дмитро Чейчук. День заступника мера, який відповідає і за роботу комунальних підприємств, і за відбудову, розпланований, але він погодився зробити нам коментарі (навіть більше – маленьку екскурсію вже по ходу нашої поїздки).
Насправді наша мета – подивитися «інфраструктурне» відродження, але, як показує Буча, воно завжди йде в одній зв’язці з іншими відродженнями – і з моральним, і з духовним, і з бізнесовим, і з соціальним.
Я ділюся враженнями про кафе (а ми саме проїжджаємо Епіцентр, де дуже активно будуть новий гіпермаркет замість вщент зруйнованого), а заступник розповідає, що задля того, щоб запустити бізнес у місті після деокупації, мер Анатолій Федорук зустрічався з підприємцями, умовляв, переконував, гарантував і таки переконав, люди почали відкривати свої магазини, майстерні, кафе.
– Ми хотіли, щоб у місто повернулися люди. А вони повернуться, коли є бомбосховища, садочки, лікарні, магазини, коли в домівках є тепло та газ, – тому відбудову домівок ми запускали одночасно із відбудовою пошкоджених об’єктів критичної та соціальної інфраструктури, – розповідає Дмитро, – три десятки об’єктів були в роботі минулого року. Ми звертаємося по допомогу і до донорів, до міжнародних організацій, до обласної військової адміністрації, до уряду і будемо брати участь у всіх програмах. Окрім фонду ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, куди ми подали заявки, працюємо з фондом «Є-Відновлення». На сьогодні туди надійшло 1560 заяв за цією програмою, ми розглянули вже 1519 заяв, 93% заяв опрацьовані, і ми нарахували 120 мільйонів компенсацій людям, чиє житло постраждало, вже більш як 1400 осіб отримали кошти. Це саме адресна відбудова мешканцям. Ми зараз чекаємо, щоб люди, які відбудовувалися за ці кошти, зроблять повідомлення в порталі “Дія” про те, що вони відбудували. І частина з них, до 10%, будуть ще підлягати обов'язковій верифікації. Тобто буде перевірка комісії – коли ми дивимося, щоб це було раціональне використання коштів.
Ми проїжджаємо біля храму Андрій Первозванного, на дворі якого саме під час окупації були поховані місцеві жителі, більш як 100 осіб. Я тут вже бувала наприкінці минулого року. Храм виглядає розкішно, щонеділі тут збираються місцеві та переселенці. За храмом стоїть невеличкий меморіал.
Перехоплюючи мій погляд, Дмитро каже, що прості комунальні співробітники в Бучі проявили героїзм, вони самі прийшли до окупанта і сказали, що треба ховати тіла загиблих. Це була просто їхня ініціатива, повага до загиблих, до самого міста. Тоді поговорили зі священником і він дозволив це робити у дворі храму, потім місце такого поховання полегшило і ексгумацію, і експертизу ДНК.
Заступник мера розповідає, що першим кроком після деокупації Бучі став слоган: «Давайте все відчистимо, все приберемо».
– Люди живуть не в декораціях. І коли бучанин щодня бачитиме розбитий паркан чи розбитий будинок, свій чи свого сусіда, у нього одразу виникає хвилювання, переживання і найголовніше страх. Тому винести сміття, вивезти техніку, розібрати зруйновані будинки було першим кроком, – каже Дмитро.
У будинку на Новому Шосе міняють вікна
Заступник мера просить зупинити біля багатоквартирного будинку на вулиці Нове Шосе. І я бачу, як активно там міняють вікна.
– Місто зробило дуже багато для відновлення багатоповерхового фонду – замінило близько 40 покрівель, поміняло близько 30 тисяч квадратних метрів вікон ще в 2022-2023 році, – розповідає Дмитро, – ми ж готувалися до зими.
Дмитро підходить до будівельника.
Поруч з ним стоїть жінка, очільниця ОСББ цього будинку Валентина.
Вона спостерігає, як швидко міняють вікна, наскільки кращим стає будинок. Я чую першу історію про те, як під час окупації, вона ходила по поверхах, шукала літніх самотніх людей, щоб вони не злякалися. Я думаю, що дійсно ця війна і виховає, і прояснить, що таке громада. Громада будинку врятує одне одного від голоду під час окупації, громада церкви не залишить на вулиці, громада міста відбудує домівку.
Оку помітно, наскільки гарнішою стає ця хрущовка. Вона каже, що будинок постраждав, але все ж найгірша ситуація була на вулицях Яблунська та Вокзальна.
Вулиця Яблунська. Розстріляний орками дім. Ремонт триває
Ми вирушаємо на вулицю Яблунська. На двох вулицях цього містечка були зупинені російські колони, саме тут відбувалися страшні бої, і на цій вулиці вбили понад півсотні людей.
Ми зупиняємося біля будинку 203-Д, наполовину заставленого будівельними риштуваннями і драбинами, і нам проводить екскурсію ще один очільник ОСББ Віталій Матяшко.
Віталій Матяшко, голова ОСББ на вулиці Яблунській
Історія окупації для тих, хто вижив та залишився тут, – це завжди історія подальшого відновлення. Але ти завжди чуєш, що їй передувало. Цей будинок перший зустрів російську колону, тут з 60 квартир постраждалих 59.
– Тут були страшні бої, ракети та танк влучили в наш будинок, – ми разом із Віталієм оглядаємо це будинок, – воронка від пострілу була на даху і «дірка» була аж до технічного поверху. Снаряд від танку влетів у квартиру, де жила жінка пенсіонерка. Вона врятувалася, бо вийшла в кухню, але їй посікло ноги, вона на інсуліні, кров текла, всім будинком зупиняли. Ще були дві ракети, які стирчали на дитячому майданчику, нерозірвані. Сама вибухова сила снаряда така, що рами на кількох поверхах зносило.
Віталій показує, де був постріл з танка, там вже поремонтовано.
Він розповідає, як сусіди збиралися в кількох квартирах, а орки ходили по під’їздах та стріляли в двері для залякування. Мене орки питають, а чого ти під час обстрілу не йдеш у підвал. А я кажу: будинок складеться, то хто їх відкопувати всіх буде. Але тільки звільнили місто від окупації, і люди почали повертатися з-за кордону. Жили без вікон, з дірами на стінах, але хотіли все відремонтувати.
Віталій скаржиться, що спочатку будинок йшов під капітальний ремонт, але це було б надовго, треба було відселяти людей, це вимагало іншого бюджету. Бо фонди-донори не давали коштів для будинків, де пошкоджена основна конструкція.
Утеплення будинку
«Але таки знайшлася наша компанія, яка взялася, і ресурс. І все робиться, є 100% – на утеплення фасаду, цоколя, фундаменту», – показує очільник ОСББ, – нам би електрощитові поміняти.
Віталій розповідає, що вороги, які мали цю вулицю за базу, відступаючи позалишали розтяжки, міни. Ці російські «подарунки» були розкидані по дворах гарних приватних будинків, яких багато на Яблунській.
А поруч ще два багатоквартирні будинки – свідки та постраждалі цих подій. В один з них був прямий постріл з танка, вся ліфтова з дев“ятого по перший вигоріла. Сьогодні всі ці будинки вже відремонтовані.
Заступник мера радить нам заїхати на вулицю Вокзальну та подивитися там на школу.
«Це вперше в країні, коли ми відновили цілу вулицю, – розповів Дмитро, – там три кілометри однакового паркану, дуже помітне нове архітектурне обличчя вулиці, свіжий колір будинків. Рани людей гояться важко, але ми зробили все, щоб вони могли жити в затишному місці».
Відновлена вулиця Вокзальна
Ми заїжджаємо на вулицю Вокзальну. І йдемо гарною вуличкою, яка за наявності ілюмінації виглядала б цілком європейською. Сірий довгий паркан. Приємні кольори та відчуття новобудови.
Зупиняюся перед будинком, де стоїть літній чоловік.
Василь Царенко. Вулиця Вокзальна.
Василь Царенко був в окупації два тижні, потім виїхав, потім мав інсульт, його будинок зовні відремонтований, каже, що чекає на ремонтників, які будуть робити внутрішні оздоблювальні роботи. Каже, що все місто ремонтує, він нічого не платив.
Я йду вулицею далі і заходжу в один з нових будиночків. Мені відкриває двері хлопець, будівельник (приїхав доробити щось з електрики). І охоче показує помешкання всередині. Насправді це була журналістська удача, бо люди, які обіцяли показати помешкання, відмовилися. І відмовлялися всі з однієї причини: вони бояться… Ні, не заздрощів своїх співгромадян, а російських ракет.
Кімнати відбудованих будинків по вулиці Вокзальна
– Одинадцять будинків на цій вулиці збудував фонд Баффета, –розповідає будівельник. – Подивіться – тепла підлога. Навряд чи вони мали тут таке до війни. Білі стіни, три кімнати та кухня. Розмір нового будинку мав збігатися з розміром старого. Вони замовляють кухні і теж коштом фондів.
Допомогу фонду Баффета важко переоцінити
Не знаю, чи ви бачили жах руйнацій, який був тут два роки тому. Сьогодні тут все має гарний вигляд. Я доходжу до кінця вулиці і заходжу в маленький магазин «Купа матраців».
– Гарно продаються матраци? – розпитую симпатичну продавчиню, – адже стільки нових будинків.
– У січні гірше, але продається.
– Ваш магазин не постраждав?
– Постраждав, але і будинок його господаря, і сам магазин допомогли відремонтувати, – чесно каже продавчиня, – тут все стрімко робилося, мер щодня бував.
Я подумала, що якби жила ближче і мені знадобився матрац, то прийшла б сюди? Чому? Просто підтримати бізнес людини, яка все відновила і нікуди не релокувалася. Яка платить податки та дає роботу і… не боїться.
Відновлена вулиця Вокзальна
У нас по плану був ще один об’єкт. Школа. На тій самій вулиці. Школи – це окрема історія. У школах, садочках орки часто робили свої штаби. Школи та садочки стояли пунктом у плані відбудові Бучанських органів місцевого самоврядування. Школи ремонтували не лише в Бучі, а й в селах Бучанської громади. У громаді 32 навчальні заклади, в кожному з них проводили відновлювальні роботи. Замінили покрівлі, де була потреба, зробили ремонт. Деяким школам та садочкам, допомогли міста-побратими. Наприклад, Гаврилівці допомогло італійське місто Бергамо. Відновили школу в Блиставиці. Бучанська громада – це 14 населених пунктів і в нас близько 75 тисяч населення, і вже у громаді відновлено 1000 будинків. Усього з чотирьох тисяч пошкоджених будинків громади той чи інший ремонт проведено в трьох тисячах.
Відновлена школа в Бучі
Я підходжу до школи і дивлюся, як спокійно виходять діти. У фоє стоять фото, як цей заклад був пошкоджений під час окупації, сьогодні і відбудований, і пофарбований у веселі кольори. Я вже не дивуюся тому, як там все доглянуто і як там спокійно. Діти спокійно реагують на тривогу, і вже нормою є завершувати в бомбосховищі і контрольні, і навіть випускні.
Я завершую прогулянку і прошу перед виїздом зайти в магазин косметики.
Продавчиня люб’язно пропонує щось купити.
– Дивіться, це продукція косметичної фірми, яка була тут у Бучі (частину потужностей господарі вивезли перед війною до Львова, а решту орки пограбували), – тисне вона на чутливі зараз патріотичні кнопки. – Але вони відновили виробництво. Я беру крем для рук і читаю «Весна».
Фото Павла Багмута
Буча Відновлення України
Источник: www.ukrinform.ua
