В останню декаду червня стало відомо, що Державна аудиторська служба України (ДАСУ) за результатами перевірки Міноборони знайшла порушень на 2,5 млрд грн. Порушенням вважається прибуток, який отримали приватні й державні компанії, співпрацюючи з МО. Forbes звернувся за коментарем до міністерства. Його очільник Олексій Резніков написав статтю на цю тему
Forbes Ukraine збирає номінантів до нового списку «30 до 30». Ви можете запропонувати кандидатів у список 2023 року за цим посиланням.
Пишу цей текст одночасно і як міністр, і як юрист, і як громадянин.
Майже 500 днів Україна перебуває в екстремальних умовах – дає відсіч повномасштабній російській агресії. Щодня вирішуються питання життя і смерті, без перебільшення. Ситуація вимагає від усіх нас дуже чіткого визначення пріоритетів.
У мене і, я переконаний, у левової частки українців головний пріоритет один – наближати перемогу над ворогом. Все, що наближає перемогу – добре, що віддаляє і збільшує її ціну – погано. Дуже простий критерій оцінювання. Допомагає діяти і приймати рішення у складних обставинах.
Водночас, очевидно, є люди, у яких інші пріоритети і критерії для ухвалення рішень. І це стає дуже складно ігнорувати, і тим більше – толерувати.
Зараз ми маємо саме таку ситуацію, коли абсурдні висновки Держаудитслужби створили величезні проблеми і українській армії, і українському бізнесу.
Як ДАСУ віддаляє перемогу
Десятки українських підприємств витримали півтора року суцільного жаху московської навали, встояли під нищівними обстрілами, пройшли виснажливу зиму, але тепер аудит їх може «перемогти».
Нагадаю, що рік тому я особисто ініціював проведення державного аудиту Міністерства оборони. Хотів отримати підказки, де є слабкі місця, щоб врахувати це під час впровадження реформ.
Аудитори провели велику роботу, зібрали багато корисного матеріалу, але водночас хтось прийшов до «проривної» думки, що українські постачальники Міноборони – і державні, і приватні, які забезпечують армію – не мають права на прибуток. Взагалі.
Саме українські – на іноземних цей «новаторський» підхід чомусь не поширюється.
Виникла колізія, у якій на боці Міноборони і українського бізнесу не тільки здоровий глузд, але й Цивільний і Господарський кодекси, низка системоутворюючих законів щодо підприємництва, ґрунтовний пакет підзаконних актів тощо.
А на іншому боці – формальна можливість знайти зачіпку в одній із постанов уряду (№335). І на підставі цього вирішити, що український бізнес має працювати без прибутку, а весь отриманий раніше прибуток має повернути. При цьому створюючи робочі місця, підтримуючи нашу економіку, сплачуючи тут зарплати й податки. І хай там що написано в кодексах і законах, і нехай це знищить тисячі робочих місць, залишить людей без доходів, а бюджет – без надходжень.
З юридичного погляду позиція Міноборони є бездоганною. Ми переконані, що український бізнес, який забезпечує армію, має право на прибуток. Українське законодавство це гарантує. Тому ми оскаржили підхід Держаудиту в суді.
Бо ситуація не вимагає якихось змін до законодавства чи складних кроків. У наявності є все, щоб діяти розумно і законно. Йдеться виключно про підхід до правозастосування. Тобто ви застосовуєте право, щоб створити можливість. Чи навпаки – щоб створити проблему. Йдеться лише про це.
У чому небезпека ситуації
Це вибір філософії, за якою ми живемо.
З моменту призначення на посаду я сповідую принцип українського протекціонізму в питаннях постачання армії. Переконаний, що ми повинні максимально закривати потреби війська за рахунок українських виробників і постачальників послуг. Це наш реальний суверенітет.
Минулого року, коли чисельність Сил оборони зросла у кілька разів, треба було у надзвичайно стислі терміни забезпечувати наших воїнів усім необхідним. Можливостей нашого бізнесу не вистачало. Тому Міноборони активно імпортувало не тільки зброю та боєприпаси, але й бронежилети, форму, багато позицій речового забезпечення.
Коли ми пройшли період ажіотажного попиту і наш бізнес розгорнувся, ми намагаємося замовляти в українських постачальників. Наприклад, зараз Україна самостійно забезпечує себе дуже якісними шоломами і бронежилетами. Повністю!
Впевнений, що це єдиноможливий підхід. Тому що спроможна українська оборона нереальна без потужної української економіки. Це нерозривні речі.
Саме тому зараз ми робимо все, щоб запустити на повну потужність український ВПК. Ми суттєво спростили бюрократичні процедури, створили для бізнесу максимально сприятливі умови адміністрування, запустили Акселератор Міноборони. Щоб саме українські розробки швидко доходили до виробництва, отримували контракти, йшли у серію. Сьогодні це рятує життя наших бійців, а завтра створить Україні переваги на міжнародному ринку.
І, начебто, ніхто не виступає проти такого підходу. Але десь на рівні підсвідомості вкорінилися абсолютно деструктивні думки, деструктивна філософія.
Внаслідок чого хтось переконаний, що найкращий спосіб продемонструвати «службову запопадливість» – це не створити результат, а згенерувати величезну кількість формальних рухів. Ідея перейменувати Запоріжжя – одна з найсвіжіших ілюстрацій такого підходу. Ти хіба зобов’язаний це робити? Ні. Так навіщо ти це робиш? Тому що можеш? Формалізм перемагає здоровий глузд.
В інших здоровий глузд стає жертвою навіть не соціалізму, а якогось більшовизму. У картині світу частини активних співгромадян чомусь вкорінилося, що прибуток – це лайливе слово. Що прибуток українських постачальників оборони – це нанесення шкоди бюджету.
Тоді у мене питання – а як українському бізнесу масштабувати виробництво без прибутку? Ми ж хочемо більше української зброї, гарантовані поставки української форми? Як це забезпечити без масштабування виробництва і без прибутку? І чому право іноземців на прибуток ніхто під сумнів не ставить? Хіба це справедливо? Абсолютно ні!
Я впевнений, що у цій конкретній ситуації з претензіями аудиту ми знайдемо рішення і захистимо інтереси вітчизняного бізнесу. Найшвидший шлях – ліквідувати норму, яка містить зачіпку для формальних претензій. Але це неоптимальний шлях, який не має стати правилом і не має заохочуватися.
Створювати, а не заважати
Це знову питання філософії.
В українському законодавстві завжди можна знайти зачіпку, що поставить під загрозу якийсь важливий процес. Це я кажу як професійний юрист. Коли це стосується оборони – це небезпечно. І не тільки оборони.
Сьогодні заборонили українському бізнесу мати прибуток, а завтра заборонять отримувати західну зброю і почнуть пред’являти за це претензії. Зараз вимагають повернути гроші – завтра змусять повернути HIMARS та Leopard. Ми можемо захлинутися у формалізмі і зупинитися.
Я не перебільшую.
У березні 2022 року, коли ми починали боротьбу за артилерію калібру 155-мм, існувало безліч формальних зачіпок, чому цього робити не можна. Був спротив всередині України. Але ми цю можливість створили. Як потім створили ще багато можливостей.
Я бачу дуже погану тенденцію. Чомусь останнім часом надмірну жагу до бездумної формалізації проявляють люди, які навесні 2022 року десь загубилися. А потім тривалий час героїчно обороняли наш західний кордон.
Якщо у такий спосіб вони намагаються «надолужити» і підкреслити своє значення для країни у складний період – це хибний шлях.
Переконаний, що на час війни нормою для всіх осіб, які представляють державу, мають владні повноваження, повинна стати філософія творення можливостей, а не творення проблем. Навіть якщо ти можеш.
Інакше ціна перемоги буде надзвичайно високою.
До речі, і в мирний час філософія творення можливостей не зашкодить.
Редакція готова опублікувати позицію Держаудитслужби України.
