Прагнення відсторонитись від політики та державотворення в сучасних умовах не є продуктивним, а тези на кшталт «ми поза політикою» чи «нас це не обходить» більше не працюють. Ця війна є визвольною, а перемогою у ній має стати незалежна українська держава нової якості. Як бізнес може долучитися до розбудови саме такої України, розповідає з власного досвіду трансформації державної служби Олександр Стародубцев, заступник керівника апарату Національного агентства з питань запобігання корупції.
«У нас відбулось «увласнення» армії, але поки що не відбулось «увласнення» держави», — відмітив в одному з інтерв’ю Євген Глібовицький, викладач Українського Католицького Університету.
Під час навчання на військовій кафедрі в 90-х я звернув увагу на те, що наші викладачі навіть не намагались приховати свого лояльного ставлення до хабарництва. Схожим було ставлення суспільства до численних скандалів з майном Міноборони на початку 2000-х та 2010-х.
Армія в тодішній соціально-політичній дійсності виглядала кумедною, висміяною в анекдотах про недоумкуватих прапорщиків, крадіїв-завгоспів та генералів, яким строковики будують дачі замість того, щоб викладатися на полігонах. Відповідно щирі та одночасно наївні наміри юнака піти служити в армію викликали хіба що співчутливу посмішку у тих, хто знав про тодішні армійські реалії.
Коли у 2014 році Росія пішла на Україну війною, ставлення українців до військових змінилось. Щоправда, не до всіх. Ми з усіх сил підтримували добровольців і волонтерів, проте продовжували скептично ставитись до регулярної армії, небезпідставно вважаючи всю її господарсько-адміністративну структуру корумпованою, а тому мало на що здатною.
Ми не могли сповна сприймати ту армію своєю. Вона все ще залишалась для нас уламком радянщини, спадком минулого, від якого ми намагались відмежуватись.
Повномасштабний злам
Все змінилось 24 лютого 2022 року. Вразливість української армії стала викликом для всієї країни. Суспільство більше не могло миритися зі своїм ставленням до неї й в один момент «увласнило» її з усіма проблемами та недоліками.
Ніхто не обирав, в ряди яких саме формувань мобілізуватись. Волонтери та фонди закривали всі запити незалежно від військової частини чи роду військ.
Результатом такого «увласнення» стало те, що ми всі в певному сенсі стали армією, зупинили ворога, а на кількох напрямках відкинули його назад. Попереду нас чекають великі перемоги на полі бою саме тому, що багато українців «стали армією».
Проєкція на державу
Тепер так має статися з усією державою Україна. Для того, щоб втриматись сьогодні та в майбутніх геополітичних протистояннях, нам необхідно досвід «увласнення» збройних сил екстраполювати на всю державу, основою якої є публічна служба — так звані чиновники та «бюджетники».
Багатотисячний штат українських службовців, які у багатьох українців викликає недовіру і бажання відмежуватись, має бути «увласнений» нами так само як збройні сили. Прагнення відсторонитись від політики та державотворення в сучасних умовах не є продуктивним, а тези на кшталт «ми поза політикою» чи «нас це обходить» більше не працюють.
Адже за що ми взагалі воюємо? У мене є гіпотеза, що ця війна є визвольною. А отже перемогою у ній має стати незалежна українська держава нової якості. Доброчесна спроможна публічна служба. З акцентом на слові «служіння». Іншими словами – державна машина, яка гарантує безпеку, справедливість і можливості для самореалізації громадян. Саме це є стратегічною метою в цій визвольній війні.
Як людина, яка майже 10 років провела в українському урядуванні, знаю, наскільки ми зараз далекі від вищезгаданої доброчесної та спроможної публічної служби. Але ще більшою проблемою є те, що українське суспільство поки що не готове до «увласнення» всієї держави і її чиновницького апарату. На жаль, для усвідомлення необхідності «увласнення» армії нас спонукало військове вторгнення РФ. Сподіваюсь, привід для «увласнення» публічної служби буде менш драматичним.
Як допомогти публічній службі
Прийшовши у публічну службу з приватного сектору і на власному досвіді переконавшись, наскільки загальні принципи менеджменту можуть бути корисними в державних інституціях, маю декілька ідей для українських бізнесменів.
Вони можуть стати орієнтиром для власників та топменеджерів компаній, як без надзвичайних зусиль і додаткових витрат допомогти зробити публічну сферу в Україні еталоном служіння.
Чотири напрямки, з яких кожен бізнес може обрати для себе найзручніший:
1. Допомогти з управлінською спроможністю.
Управлінська спроможність (англ. — management capacity) є найбільшою проблемою публічного сектору. Люди, які роками були закуті мільйоном правил і вибірковістю покарання з боку правоохоронців, часто впадають в стан «паралічу аналізу». Вони не можуть оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення.
Порадьте своєму знайомому керівнику державної організації створити неформальну групу радників і періодично проводити оцінку ситуації та прогресу. Цей інструмент не працює без запиту від керівника, проте з тисячі державних організацій точно знайдеться хтось, хто потребує такої допомогти.
2. Робити свої компанії доброчесними.
Будь-яку організацію можна вдосконалювати в площинах доброчесності (integrity) і спроможності. З доброчесністю в будь-якій організації (не тільки державній) працюють дві функції: compliance та HR. Мова не тільки про додаткові антикорупційні правила, а й про етику, мораль і соціальні норми.
В Україні ситуація з корупцією кардинально зміниться тоді, коли красти стане не тільки страшно, а й соромно. НАЗК працює з публічним та приватним сектором щодо методологічної та консультаційної допомоги, будемо раді поділитись своїми напрацюваннями.
3. Цікавитись політикою і формувати власну обізнаність та позицію.
Це найбільший виклик для всього громадянського суспільства. Останні 30 років бізнес і громадяни перебувають під впливом нав’язаного наративу – мовляв, «політика – це брудна справа» і «чесній людині в ній не місце».
Поки ми не подолаємо ці упередження і не усвідомимо, що політика починається з «чатику» ОСББ в соцмережах, не зможемо ставити адекватні задачі та оцінювати прогрес українського публічного сектору.
З цього починається усвідомлення власних політичних прав і обовʼязків.
4. Активно брати на роботу людей з публічного сектору та без вагань віддавати своїх працівників в публічний сектор.
Зміна корпоративної культури – це та трансформація, якої потребує вся українська публічна служба. Наведу приклад трансформації НАЗК, яка пройшла складний шлях перебудови внутрішньої культури.
Перезавантаження почалось з визначення стратегії, в якій пріоритетом є доброчесна влада, а суспільство – клієнтом. Так НАЗК почало свій шлях від державного органу старого совкового зразка до органу з відкритою корпоративною культурою, що базується на цінностях: доброчесність, взаємодія, розвиток, відповідальність та амбітність.
Рекрутери агентства постійно добирають людей з відповідними цінностями, так створюється команда державних службовців нового зразка із необхідною мотивацією. Для цього запровадили унікальну для держорганів процедуру рекрутингу, яка, зокрема, передбачає проведення інтервʼю за компетенціями.
В агентстві активно застосовується розроблена модель компетенцій не лише в рекрутингу, але й під час проведення оцінки (assessment) для просування по службі.
З іншого боку, у НАЗК відсутня політика утримання фахівців: ми без ревнощів відпускаємо людей в інші органи влади, оскільки віримо, що вони далі нестимуть нашу корпоративну культуру і наше розуміння сенсів публічної служби.
Тобто, взаємообмін людей з приватним сектором — важлива складова трансформації публічної служби. З одного боку, це розконсервовує публічну службу і сприяє інноваціям. З іншого – дає великій кількості людей розуміння механізмів державного управління, знімаючи наявні упередження. Приймаючи до себе працівників з публічного сектору, бізнес краще розуміє, що в ній відбувається. А віддаючи своїх працівників в публічний сектор, долучається до побудови успішної держави.
Є безліч можливостей для співпраці публічного та приватного секторів в інтересах побудови успішної країни. Наприклад, ради професійних бізнес-HR при місцевих громадах зможуть «без бюджету» розвʼязувати питання кадрового голоду і культурних трансформацій. Так само як релокація бізнесу в адекватні громади зі сплатою там податків буде стимулювати місцеву владу «боротись» за бізнес.
Сьогодні вже всі розуміють, що стара пострадянська державна машина зламалась, і Україна потребує нових інструментів управління в публічному секторі. Про механізми застосування цих інструментів в різних царинах державної служби ми можемо публічно дискутувати. Лиш зауважу, що всі вони мають ґрунтуватися на розумінні необхідності «увласнення» своєї держави. «Без цього ми не виграємо ані війни, ані миру», — як зазначив український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар.
Нинішня російська агресія стала можливою саме через наше ставлення до власної держави. Бо якщо ставитись до неї, як до «не своєї», вона стає спочатку мішенню і врешті – здобиччю ворога. На країни з сильними урядами вороги нападати не наважуються.
