Значення політики війни для Росії
Пост у Фейсбуці історика, письменниці, редакторки та авторки документальних фільмів Злати Рапп-Гервалдене (Zlata RappGervaldiene) від 31 серпня варто опублікувати та перекласти українською.
Мало хто замислюється, як за кордоном, так і в самій Росії, яку роль відігравала війна в історії цієї держави, а отже, формувала свідомість нації.
Як відомо, Росія займає найбільшу площу у світі, проте є вкрай малонаселеною, з нерозвиненими околицями. Це не дивно, адже для розвитку територій потрібні люди. Наприклад, у низці регіонів, таких як Якутія, Чукотка, Магаданська область, щільність населення становить менше однієї людини на квадратний кілометр. У Москві ж, лише за офіційною статистикою, яка не враховує величезну кількість нелегальних мігрантів, щільність сягає понад п’ять тисяч осіб на квадратний кілометр. Ми бачимо класичні показники країн Третього світу.
Цікаво поглянути й на площу, яку займають регіони. Наприклад, у республіці Бурятія, що є одним із суб’єктів Російської Федерації, мешкає менше трьох осіб на квадратний кілометр. Тим часом її площа перевищує 350 тис. кв. км, що більше за Польщу з її 312 тис. кв. км, яка є загальноєвропейським постачальником основної продукції. Бурятія за площею більша за Фінляндію з її найвищим рівнем життя та унікальною соціальною системою. Вона дорівнює площі переможеної колись Німеччини, що нині вражає весь світ рівнем життя і якістю продукції. Чи варто продовжувати цей список?
Втім, до якості життя Росія ніколи особливо не прагнула. Її найбільше займали війни. Чи дивно, що населення для розвитку територій у неї обмаль? Який період часу Росія провела без війн? І чи були хоч якісь із цих війн оборонні? Давайте звернемося до найвизначніших століть в історії Росії. Може, хоч тут усе гаразд? Отже, 18 століття. Вважаю, ні для кого не секрет, що всі війни Петра I були агресивними, наступальними та окупаційними. Це не надто приховують навіть у найсуперечливіших підручниках російської історії.
- 1700–1721 – Північна війна. Напад Росії на Швецію.
- 1710–1713 – Прутський похід. Продовження війни з Туреччиною, на яку Росія напала ще у 17 столітті.
- 1722–1723 – Каспійський похід. Напад на Персію.
- Підготовка походу до Індії.
У ході Північної війни відбулася розправа над Україною. Петро I майже все своє свідоме життя провів у завойовницьких походах.
Петра I на престолі змінила його дружина Катерина I, результатом правління якої стала неоголошена війна проти Персії на Кавказі.
Проте далі спостерігаємо диво. Після дуже швидкої смерті імператриці на престол сходить дитина – онук Петра I, Петро II. І саме в період його трирічного царювання, коли він помер у віці 14 років, не сталося жодної війни!
Наступною на престол зійшла племінниця Петра I, Анна Іоанівна:
- 1733–1735 – агресивна війна “за польську спадщину”.
- 1735–1739 – агресивна війна з Туреччиною.
Наступною на престол внаслідок чергового перевороту піднялася незаконнонароджена дочка Петра I, Єлизавета Петрівна. Ось як виглядає її зовнішня політика:
- 1741–1743 – агресивна війна зі Швецією.
- Семирічна війна 1756–1763. Напад на Пруссію.
Щодо Семирічної війни, то вона тривала за трьох імператорів: Єлизавети, Петра III, який повністю змінив хід війни, і закінчена була за Катерини II.
За Катерини II, яка вступила на престол також внаслідок перевороту, що призвів до вбивства її чоловіка, законного імператора, армія Росії ще більше розростається. Її війни йдуть одна за одною:
- Російсько-турецька війна 1768–1774 рр. Напад Росії на Туреччину.
- Захоплення Криму у кримських татар у 1783 р.
- Російсько-турецька війна 1787–1791 рр. Новий напад на Туреччину.
- Російсько-шведська війна 1788–1790 рр. Спровокований конфлікт зі Швецією.
- Криваві розділи Польщі 1772, 1793 та 1795 р. з придушенням повстання Костюшка 1794 р.
Жодної оборонної війни.
Подивимося, як справи йшли далі. 19 століття відкриває імператор Павло I. Не найгірший імператор, до речі. Проте:
- 1798–1800 – Середземноморський похід. Захоплення Росією Іонічних островів та острова Корфу. До речі, ці території втримати Росія б не змогла. За що гинули її солдати? За що вони вбивали інших?
- 1799 – Похід Суворова, захоплення більшої частини Італії.
- 1799 – Напад на Голландію. З Нідерландами Росія ніколи не мала ані спільних кордонів, ані протиріч.
- 1799 – Швейцарський похід.
- 1801 – Індійський похід. Спроба заволодіння Росією Індією. Провальна, зрозуміло.
Такої географії у російських завоюваннях ще не зустрічалося.
Ну і, нарешті, прикладом баранячої впертості є антифранцузькі коаліції Олександра I. При тому, що з Францією Росія не мала спільних кордонів, і попри те, що російська армія незмінно зазнавала поразок на чужих територіях у битвах з французами, Олександр I не пропустив жодної нагоди знову виступити проти Наполеона.
Отже, Олександр I:
- Російсько-перська війна 1804–1813. Напад Росії на Персію. Перший рік Росія воювала без оголошення війни і лише коли отримала відсіч, почала обурюватися. Дуже характерно. Чи не так?
- Російсько-турецька війна 1806–1812. Напад Росії на Туреччину.
- Російсько-шведська війна 1808–1809. Напад Росії на Швецію. Захоплення Фінляндії.
- Антифранцузькі коаліції. Напад Росії на далеку Францію, з якою не було спільних кордонів.
- Друга: 1798–1802. У першу вступила ще Катерина II.
- Третя: 1805.
- Четверта: 1806–1807.
- П’ята: 1809.
- Шоста: 1813–1814.
- Сьома: 1815.
Війна з Наполеоном 1812 року, коли Олександр I рушив війська на Польщу, але отримав контрудар від Наполеона. Це прийнято вважати якоюсь вітчизняною війною, в процесі якої глава держави переховувався, як би зараз сказали: у бункері. І не показував звідти свого носа.
Неоголошена війна за Північний Кавказ. Генерал Олексій Єрмолов так охарактеризував у своїх записках окупацію Росією Північного Кавказу: “Кавказ – це величезна фортеця, яку захищає півмільйонний гарнізон. Треба або штурмувати її, або оволодіти траншеями. Штурм коштуватиме дорого. Тож проведемо облогу.”
Тенденція триває і за Миколи I. Цього разу Росія замахнулася на Босфор і панування над морями.
- Продовження кавказької війни 1817–1864.
- Російсько-перська війна 1826–1828. Напад Росії на Персію.
- Російсько-турецька війна 1828–1829. Напад Росії на Туреччину.
- Кримська війна 1853–1856.
- Придушення польсько-литовського повстання 1830–1831.
- Придушення угорського повстання 1848–1849.
Усі війни розпочато чи спровоковано Росією. Що ж буде у другій половині 19 століття?
Олександр II:
- Кавказька війна 1817–1864, закінчення.
- Приєднано значну частину Туркестану (1865–1881).
- Неоголошена війна з Китаєм (1858–1860).
- Неоголошена війна з Туреччиною 1876 року.
- Офіційна російсько-турецька війна 1877–1878.
- Придушення польського повстання 1863–1864 років. Після розправи з повсталими почали застосовуватися публічні страти тих, хто вижив. До речі, смертна кара в Росії – це цілком окрема тема, оскільки лише зрідка вона регулювалася законодавством і переважно застосовувалася за принципом: чому б ні, як у цьому випадку. Лише прискіпливий Петро I зумів визначити законодавчо застосування смертної кари до більш ніж ста видів злочинів… Особливо за нешанобливе ставлення до монаршої особи. І ця тенденція віри в царя-батечка була пронесена через століття і має відображення у менталітеті сьогодні.
Ну, і нарешті, один із російських імператорів отримав унікальне прізвисько: Миротворець. Чи означає це, що він не вів жодних війн? Ну, якщо вважати, що коли війська приходять і вирізують населення, то це не війна, а прогулянка за грибами, то, звичайно, не вів. А взагалі, якщо серйозно, то Олександр III Миротворець сам НЕ ПОЧИНАВ війну. Він її просто продовжив. Продовження завоювання Середньої Азії. 80-ті роки – захоплення туркменських територій.
Завершує 19 століття імператор Микола II. Починає він своє правління традиційно. Як? Зрозуміло, з війни.
- Вторгнення до Маньчжурії 1894–1895.
- Остаточне завоювання Середньої Азії. До 1895 року кордони Росії встановлено по річці Пяндж (кордон Афганістану).
Те, що відбувалося з Росією протягом 20 століття, – це окрема тема. Тепер лише хочу додати, що всі війни, які вела Росія на знищення чужих народів, не шкодуючи й кладучи своїх солдатів, були агресивно-окупаційними. В її історії не траплялося жодної війни, яку б не вона почала чи не спровокувала. І, зрозуміло, вони ніколи не були якимись визвольними, якщо, звичайно, не брати до уваги звільнення курників від курей, дівчат від непотрібної цноти, чоловіків від життя, а загалом населення – від майна.
***
Гарний огляд! Але варто додати намір Катерини I напасти у 1726 р. на Данію, недавню союзницю в Північній війні. Вже був готовий корпус у 40 000 багнетів і потужна ескадра. Втім, цей колоритний епізод вартий окремої публікації.