Нобелівська премія з економіки рано чи пізно мала статися з Дароном Аджемоглу, Саймоном Джонсоном та Джеймсом Робінсоном. Насправді внесок цих дослідників у розвиток науки вражає. Ректор KSE University та соціолог Тимофій Брік дуже зрозуміло пояснює масштаб їхньої роботи та як Україна ілюструє теорію цієї трійці науковців
🎬 Премʼєра YouTube-проєкту Forbes Next про майбутніх зірок українського бізнесу. Перший випуск про бренд Mermade, який заробляє 155 млн грн на косметиці в маленьких баночках.👉 Дивіться за цим лінком
«О п’ятій ранку Королівська Шведська академія наук отримала дзвінок від Дарона, який нарешті погодився прийняти Нобелівську премію з економіки цього року», – жартівливо написав Хоа Ву, відомий у соцмережі Х за свої дотепні жарти та меми про економетрику.
Серед економістів заведено жартувати про Дарона Аджемоглу як про Чака Норріса економічної науки. «Коли Дарон Аджемоглу сідає, це вважається конференцією», «Кореляції Аджемоглу автоматично стають причинно-наслідковими звʼязками», «Колись Аджемоглу створив блог – тепер це називається Econometrica».
Масштаб Аджемоглу
Внесок Аджемоглу у науку справді вражає: від досліджень економічного зростання до політичної економії.
Він багато досліджував, як інвестиції фірм у навчання працівників впливають на навички, заробітну плату та продуктивність. Тема, яка є надзвичайно актуальною для України, де ринок праці потребує масштабного перенавчання тисяч людей.
Останнім часом Аджемоглу також став піонером у дослідженнях автоматизації праці та використання штучного інтелекту для підвищення продуктивності.
Попри масштаб внесків Аджемоглу, медаль памʼяті Альфреда Нобеля він отримав завдяки своїм ключовим роботам у співпраці з Саймоном Джонсоном та Джеймсом Робінсоном. Ця трійка змінила наші уявлення про інституційну економіку. Тепер більшість моїх знайомих думає, що інституційна економіка це і є вся економіка. Частина моїх знайомих щиро вважає, що на факультетах економіки вчать бути менеджерами та бухгалтерами. Інша частина вірить, що економісти тільки й роблять, що читають книгу «Чому нації занепадають».
Хороші та погані інститути
Дуже коротко: сучасний економічний розвиток залежить не лише від природних ресурсів, географічного положення, демографії чи технологій. Важливими є інститути – правила гри, які регулюють суспільства. Навіть за наявності ресурсів та технологій країна може втратити все за десятки чи сотні років, якщо в неї спочатку закладені «погані» інститути.
Що таке «погані» інститути? Це такі правила, що виключають значні групи населення з економічного життя.
Якщо інститути захищають лише невелику еліту та її інтереси, то з часом у такому суспільстві зникають стимули для розвитку, а країна починає занепадати. Найбагатші держави минулого можуть легко стати бідними, так само як і бідні країни можуть досягти успіху, якщо забезпечать роботу «хороших» інститутів.
У своїх дослідженнях Аджемоглу та його колеги називають такі «хороші» інститути інклюзивними. Вони дають змогу широким верствам населення брати участь у політичному та економічному житті.
Інститути – це і про права власності, про контракти та суди, і безпеку від насильства та експропріації, і справедливі податки. А ще – про ефективну державну адміністрацію, медіа, політичні партії та вибори.
За всіма цими словами стоять конкретні правила та принципи поведінки, що регулюють стосунки між людьми, їхні очікування, а також дають стимули та покарання аби слідувати цим очікуванням.
На перший погляд, інститут є чимось невидимим чи незначним. Але з часом стає зрозуміло, що саме інститути диктують правила гри. Навіть громадська думка може стати інститутом, який непорушно стоїть на місці та не дає економіці розвиватись.
Якщо більшість людей чи фірм будуть проти приватизації чи вільного конкурентного ринку, то економіці буде дуже важко розвиватись у такому середовищі.
Вклад у розвиток інституційної економіки
Інституційна економіка та економічна історія існували і до Аджемоглу, Джонсона та Робінсона. Від Дугласа Норта до Авнера Грейфа, від Вільяма Фогеля до Елінор Остром. Але трійка лауреатів Нобелівки зробили її напрочуд складною, технічною та сучасною.
Дослідники написали кілька фундаментальних статей, що стали основою сучасної інституційної економіки. У 2001-му та 2002-му вийшли їхні праці «Колоніальні витоки порівняльного розвитку» та «Зміна долі: Географія та інститути у формуванні сучасного світового розподілу доходів». Ці роботи заново підняли тему інституційної економіки на світовий рівень та задали певний «протокол» у дослідженнях. Він став настільки типовим і шаблонним у сучасних дослідженнях, що його іноді тролять. Але обійти не можуть.
По-перше, ці наукові роботи значною мірою базуються на складних статистичних методах. Саме завдяки Аджемоглу та його колегам поняття «природний експеримент» та «інструментальні змінні» стали обовʼязковими елементами таких досліджень.
Вони не вигадали ці поняття, але ввели їх у канон економічних істориків та інституціоналістів. Сьогодні мати «інструмент» у науковій статті вважається такою ж нормою, як мати огляд літератури чи висновків. Багатьох науковців це навіть дратує, бо іноді це виглядає як непотрібний формалізм, але уникнути його майже неможливо (ось це і називається внесок у науку!).
Навіщо потрібні ці методи
Економістам часто важко чітко розрізнити причинно-наслідкові зв’язки: чи країни багаті тому, що там гарні інститути, чи, навпаки, гарні інститути виникають у країнах, які вже стоять на шляху до багатства? Лабораторні експерименти тут неможливі, оскільки неможливо розділити країни на експериментальні й контрольні групи та штучно впливати на їхній розвиток.
Саме тому дослідники шукають події, які сталися випадково та змінили хід історії. Не «випадково» в сенсі незапланованих подій. Наприклад, Берлінський мур не виник як випадковий набір цеглин. Йдеться про те, що берлінці мали однакові шанси підпасти під вплив цієї події, і вона не була викликана безпосередньо їхніми діями.
Знайти такі події дуже важко, тому кожного разу, коли економісти виявляють і обґрунтовують природний експеримент, це вважається великою перемогою.
Курка чи яйце
Інструментальна змінна – ще один цікавий метод, який допомагає розвʼязати питання причинно-наслідкових зв’язків. Це своєрідна третя змінна, яка дозволяє «розв’язати» рівняння, де є курка і яйце. Уявіть, що до питання «курка чи яйце» додається третя змінна – курятник. Ви точно знаєте, що спочатку був побудований курятник, і ніяких яєць там не було. Тільки після того, як у курятнику з’явилися кури, почали з’являтися яйця.
Це умовний приклад, але він добре пояснює принцип: потрібно знайти третю змінну, яка може довести, що причинно-наслідковий звʼязок йде в одному напрямку, а не в іншому.
Наприклад, інший відомий економіст, Саша Беккер, у своїх дослідженнях показав, що відстань у кілометрах від Віттенберга до інших міст корелює з економічним розвитком. Чому? Тому що саме з Віттенберга почав поширюватися протестантизм. Таким чином, статистично було показано, що саме «протестантизм веде до розвитку», а не навпаки. Бо можна собі уявити «кілометри в минулому – протестантизм – розвиток сьогодні». А ось зворотний шлях «розвиток сьогодні вплинув на кілометри в минулому» вже уявити важко.
«Вікіпедія з регресіями»
Крім використання обовʼязкових методів, Аджемоглу, Джонсон і Робінсон також задали певний стиль написання наукових текстів. Відомий економіст Бранко Міланович іронічно критикує цей стиль «Вікіпедія з регресіями». Їхні книги нагадують цікаві історичні факти, перемішані з графіками та даними.
Як урбанізація XVI століття корелює з ВВП на душу населення у 1995 році? Ось вам табличка і графік. Як рівень смертності європейських поселенців у XVIII столітті повʼязаний зі зростанням економіки в 1990-х? Ось вам ще табличка.
Навіть більш сучасні приклади – як поділ на Північну та Південну Корею або історію Берлінського муру легко ілюструвати через статистику. На сторінках їхніх текстів розповіді про короля Леопольда II та місто Ногалес переплітаються з економетричними моделями, таблицями та графіками.
Виглядає красиво, читається розумно. І підкорює сотні тисяч читачів. Але одночасно відкриває простір для критики. Історики часто зауважують, що деякі факти викладені неточно, а експерти з аналізу даних іноді критикують моделі за їхню спрощеність або неточність.
Попри критику, Аджемоглу, Джонсон і Робінсон задали тон і стиль писання про інституційну економіку, якому сьогодні наслідують наступні покоління дослідників. Здається, що написати роботу з економічної історії чи інституційної економіки в іншому стилі зараз просто неможливо.
Це і є справжній тотальний внесок у науку.
Якщо до тебе статті писалися в одному стилі, а після тебе – в іншому, і ніхто не може запропонувати альтернативний формат чи стиль, значить, наука після тебе дійсно змінилася.
Україна та її інститути
Україна – важливий приклад, який ілюструє теорію цієї трійці науковців. Після розпаду Радянського Союзу розвиток нашої держави залежав від складної взаємодії інститутів та культури, від правил гри, заданих міжнародними стандартами та місцевою історією, від перестановки сил політичних еліт і громадянського суспільства.
Цю складну взаємодію Аджемоглу, Джонсон і Робінсон теоретично описали у своїй останній книзі «Вузький коридор». Вона додала до «Чому нації занепадають» новий вимір – як люди можуть змінювати інститути та досягати успіху.
Ці книги читаються легко, не так складно, як наукові статті, і відкривають читачеві цікаві перспективи розвитку. Книги також доволі оптимістичні, бо показують, що ми не є в пастці історії. Так, інститути XVI століття обмежують та впливають на нас. Але вони не визначають нашого майбутнього.
Ми не просто споглядаємо «поворот долі», а можемо його створити. І українці доводять це вже не перший рік.
