Україна середини 2020 років – країна зі слабкими інститутами, презумпцією вини підприємців, загрозливою демографією та незрозумілими економічними пріоритетами. Як це змінити? Розповідає виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук – гість нового випуску третього сезону проєкту Business Breakfast від Forbes.
📲 45 секунд – на один пост, 20 хвилин на день, щоб дізнатися головні економічні та бізнесові новини. Підписуйтеся на Telegram-канал Forbes Ukraine, щоб економити час.
Пряма мова Дмитра Боярчука скорочена та відредагована для зрозумілості.
З чого має починати український премʼєр-міністр
В плані економічної політики, наш пріоритет – це дружба з донорами і, відповідно, виконання їхніх вимог. Зокрема це курс на Європейський союз. Тому відповідь на питання, що робити в економічній політиці, мейнстримна: ось вам рекомендація МВФ або рамка від ЄС. Виконуйте, отримуйте гроші і все у вас буде добре.
Так, у значній мірі ці вимоги формуються українським урядом. Українська сторона, розуміючи пріоритети МВФ і ЄС, намагається відповідати їхнім очікуванням.
Які вони? Наприклад МВФ має досить короткострокову задачу – стабілізувати країну, її бюджетний дефіцит і дефіцит торгівельного балансу. Тобто вони фактично займаються пацієнтом, який потрапив у реанімацію – аби той не помер і був приведений у стабільний стан. Далі МВФ ним не займається.
Говорячи про ЄС – досить неповоротку структуру зі своїми значними внутрішніми проблемами – слід згадати єврочиновників, які прагнуть показати певні success stories. У випадку з Україною вони хочуть показати трансформацію і розширення ЄС. Побудова «економічного тигру» в їхні пріоритети не входить.
Я б запропонував подумати про наші пріоритети, щоб ми стали для себе цікавими та швидко розвивались. Ось цього ще ніколи не було.
Зараз наш перший пріоритет – це фіскальна доцільність. Майже всі опитування бізнесу вказують на податкове адміністрування як на одну з ключових проблем. Для розвитку треба прибирати речі, які заважають розвиватися. Є прекрасний приклад «Дія.City», який підприємцям дуже подобається. Проте бізнес боїться розвиватися, тому що боїться виходу на так звану загальну систему оподаткування.
Що робити з фіскальною сферою
Чому Україна не використала вікно можливостей після Революції гідності? Політики залежать від виборців. Просунути ідею надати підприємцям більше економічних свобод заради того щоб через певний час отримувати кращі зарплати, досить важко. На це повинен бути політичний запит.
В перший місяць повномасштабної війни податкова взагалі не працювала, але українці почали активно платити податки авансом. Про що це говорять? Люди самі сплачують податки, коли бачать потребу і розуміють, для чого це.
Щоб я зробив з фіскальною політикою в Україні? Фіскальну доцільність замінив би економічною. Я не думаю, що це б призвело до якихось серйозних втрат, а навпаки стало значним поштовхом в плані економічного розвитку.
Другий момент – повʼязати успішність фіскальних органів з ефективністю правоохоронної та судової системи. Наші державні органи фактично не зацікавлені в реформі цих сфер. Мінфін просить собі повноваження судових органів: стягнення штрафів чи доступ до банківських рахунків без рішення суду.
Через суди бізнес повинен відчувати певну захищеність. У нас зараз працює презумпція вини. Спочатку з тебе стягують гроші і накладають на тебе необхідність доведення невинності. Повинно бути навпаки, повинна існувати невідворотність покарання. Вся фіскальна дисципліна в розвинених країнах тримається саме на невідворотності.
НАБУ, САП, ВАКС: чи є антикорупційні органи історією успіху
Я думаю, що це можна вважати історією успіху. Хоча це, звичайно, квазіструктура. Ми говоримо, що основні органи в неробочому стані, тому створили паралельно іншу структуру з нуля. Вона дає певний результат. Питання в тому, що їхній мандат стосується тільки великих антикорупційних випадків.
Мені здається, що одним з елементів успіх у створенні створенні органів є нагляд міжнародних спостерігачів і громадськості. Подібний запит зараз є по Бюро економічної безпеки, по податковій і митниці. Напевно, з першого разу перезавантажити критичні структури буде дуже важко. Але з певною частотою таких ітерацій, напевно, вдасться досягти кращого результату.
Якою повинна бути пенсійна реформа в Україні
У мене досить радикальне ставлення до нашої пенсійної системи. Вона є фактичним банкрутом. Тому потрібен дійсно радикальний підхід: чесно говорити з людьми і пояснити їм, що ми або створюємо країну майбутнього, або ми формуємо країну пенсіонерів. Політика зараз спрямована на друге.
Для початку це все треба пояснити українцям. Демографія у нас не покращиться. Але є дуже багато страхів. Питання в тому, що нормальних пенсій у нас і так не буде. Держава може забезпечувати хіба певний мінімум. Я б сказав, що це навіть буде не пенсія, а допомога за втратою працездатності за віком. Тобто це те, на що ми можемо розраховувати.
Але це реформа не на один рік і навіть не на один політичний цикл. Йдеться про ціле покоління. Тому я і говорю, що потрібно пояснити людям, на що є гроші, на що їх немає. І фактично окреслювати те, що якщо ви хочете достойну пенсію, то ви повинні думати самостійно.
Це не те, що вас кидають в воду і далі – пливіть. Держава має створювати певні програми, пояснювати, як це працює. Але головний меседж – якщо людина хоче достойну пенсію, то держава дасть тільки частину. За будь-яких умов, за будь-якого президента, за будь-якої політичної сили. Тобто хочете нормальну пенсію, ви повинні включатись в процес, набувати фінансової грамотності, можливо. Інакше не буде.
Чи заважає погана демографія економічному зростанню
Я не буду казати, що демографічна ситуація не є проблемою. Це дійсно проблема. Але ми бачимо багато країн з набагато меншим населенням, які змогли досягти успіху. Як? Через збільшення продуктивності та більш ефективне використання робочої сили.
Тобто, демографічна ситуація – це насправді проблема для солідарної пенсійної системи. Але для економічного розвитку це не вирок. Говорячи економічними термінами, є модель економічного зростання Солоу. З чого воно складається? Капітал, робоча сила і технології.
В Україні робоча сила не забезпечена капіталом. Мається на увазі, що одну і ту ж роботу в Україні робить, наприклад, 100 людей, а в Німеччині чи в Сполучених Штатах, – одна людина плюс певний апарат чи виробнича лінія. Тобто, залучивши хороший обсяг капіталу, можна досягти дуже гарного і стрімкого економічного розвитку, навіть при тій кількості людей, яка у нас є чи залишиться після війни.
З чим Україна має їхати на конференцію з відбудови у Берліні
На першій конференції у Лугано ми транслювали досить фантастичні посили. На другій (відбулася у Лондоні влітку 2023-го, – Forbes) було більш реалістично, але рамка залишалася тією ж самою: скоро відбудова, вкладайте в нас гроші, ми маємо перспективу. Зараз, мені здається, треба змінити наратив на те, що Україна повинна стати економічно самодостатньою. Навіть в умовах тривалої війни.
Одна із причин, чому нам так важко виділяють гроші, полягає в тому, що стоїть питання, скільки ще це триватиме. Україні потрібно щороку виділяти по $40 млрд. Тож ми маємо запропонувати партнерам зрозумілий бізнес-план, де вони побачать, що оцей обсяг підтримки, який вони нам дають, буде поступово зменшуватись. І за період 5-10 років ми станемо економічно самодостатніми.
Після двох років стало зрозуміло, що черги з інвесторами до нас поки що немає. Тож треба розраховувати на бізнес, який працює в Україні зараз. На жаль, цього я не бачу.
Євросоюз – про лібералізм чи регуляції?
ЄС – це в першу чергу ринкові свободи. Питання в тому, що це також передбачає наявність якісних інституцій, на основі яких будуються певного роду додаткові регуляції. Тобто вважається, що повинен бути ринок, але в тих випадках, де ринок неефективний, ось вам те, що називають sophisticated legislation.
В Україні інституції в дуже поганому стані, на мою думку фактично в неробочому. Поставити на цю основу sophisticated legislation від Європейського Союзу – це майже гарантований провал. Хоч і не у всіх випадках, але в окремих випадках.
Тому мені здається, що у нас спочатку повинна відбутись дуже серйозна лібералізація. І коли у нас зʼявляться дійсно якісні інститути (ми, зокрема, говоримо про суди і верховенство права), тоді ми зможемо говорити про нормативи, які просуває ЄС. Це принцип «спочатку інститути, а потім норми».
Міжнародні партнери неправильно діагностують стан наш інституцій. Вони вважають нас близькими до Польщі і країн Балтії, але інституційний розрив між Україною і навіть гіршою у цьому сенсі Болгарією десь такий самий, як між Україною і Афганістаном.
Окрім Грузії немає прикладів подолання настільки шаленого інституційного розриву серед країн пострадянського простору. Але вони спочатку вирізали усю дискрецію і вже потім у них почався прогрес з точки зору якості інституцій.
У етері брав участь репортер Forbes Павло Калашник.
