Частка конструктивного капіталу (або ж прозорих інвестицій) в українській економіці – 34%, тоді як корозійного – 46%, свідчать дані звіту Центру економічної стратегії. Який вплив кожного з них на розвиток економік країн та чому потрібно запобігати притокам саме корозійного капіталу, пояснює старший економіст Центру економічної стратегії Володимир Ланда
Конструктивний капітал – це добре керовані інвестиційні потоки, які служать прозорим, ринково-орієнтованим і вимірюваним цілям, як у джерелах фінансування, так і у кінцевому призначенні. Його ознакою є відсутність корозійного сліду. Саме конструктивний капітал має стати важливою складовою фінансування повоєнної відбудови України. Але чи вистачить його?
Конструктивний та корозійний капітал
Про поняття «корозійний капітал» заговорили після звіту «Захист демократій від потоку корозійного капіталу» Центру міжнародного приватного підприємництва (CIPE) у 2018 році. Тоді корозійний капітал був визначений як такий, якому бракує прозорості, підзвітності й ринкової орієнтації та який походить з територій з авторитарними режимами.
Дослідження по окремих країнах показали його помітний приплив. Україна у документі згадана не була, а от Росія вже тоді зазначалася як один з найочевидніших представників корозійного капіталу, який нарощує свій вплив в енергетичному, фінансовому та інших секторах. Іншим великим донором корозійного капіталу у звіті було визначено Китай.
Також були досліджені й форми корозійного впливу – не лише прямими іноземними інвестиціями, а й шляхом допомоги на розвиток або ж через комерційні позики.
Відтоді поняття корозійного капіталу дещо еволюціонувало. Зараз під цим терміном необов’язково маються на увазі капітали іноземного походження – корозійними можуть вважатися, зокрема, й олігархічні ресурси.
На противагу ж корозійному, конструктивний капітал є прозорим і ринково-орієнтованим.
Конструктивний капітал в Україні
Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії, частка приватного внутрішнього конструктивного капіталу в українській економіці – лише 22%. Ще 12% – конструктивний іноземний капітал. Навіть складені докупи, ці цифри помітно поступаються частці корозійного капіталу, яка оцінена на рівні 46% і охоплює як капітал олігархів та іноземний корозійний капітал, так й інші капітали, які недобросчесно управляються або мають непрозоре походження. Решта 20% – державні та комунальні підприємства.
Чи достатньо в Україні конструктивного капіталу? Для відповіді на це питання хотілося б порівняти частку конструктивного капіталу в Україні та в інших країнах, зокрема у тих, які є гідним прикладом для наслідування. На жаль, в інших країнах поки не проводилося досліджень, які б визначали частку конструктивного капіталу в економіці в цілому. Але два висновки можна зробити вже зараз.
По-перше, переважання корозійного капіталу над конструктивним не є ознакою сталої економіки. По-друге, частка держави досі лишається вагомою, і одна з задач приватизації – аби роздержавлення сприяло розвиткові конструктивного, а не корозійного капіталу.
Запобігання притокам корозійного капіталу – важлива міра захисту економічного середовища, проте вона не принесе належної ефективності без підтримки розвитку конструктивного капіталу всередині країни.
Поради українського бізнесу
Серія інтерв’ю з представниками українського конструктивного капіталу (їхній перелік можна переглянути у звіті) визначила ключові кроки, які необхідні для його розвитку в Україні. Передусім це встановлення єдиних правил гри для всіх і дерегуляція.
Серед інших факторів – захист прав власності, судова, митна та антикорупційна реформи, масштабна приватизація, прогнозована податкова політика й впровадження податку на виведений капітал, лібералізація тарифів, інтеграція до ЄС та НАТО, приведення системи освіти у відповідність до вимог ринку праці.
Водночас бізнес не схильний перекладати відповідальність виключно на державу, визнаючи необхідність самоорганізації для отримання бажаних умов для розвитку.
Суспільна згода для ефективної відбудови
Становлення конструктивного капіталу в Україні вимагатиме відповідей на багато непростих питань:
– Чи готові ми як держава посилювати вимоги до капіталу в умовах обмеженості ресурсів? Зокрема, чи варто встановлювати бар’єри для корозійного капіталу, що інвестується в українську економіку, принаймні на час гострого дефіциту ресурсів на відбудову?
– Який шлях ми пропонуємо капіталам, які мають олігархічне походження, але готові інвестувати у відновлення відповідно до найкращих світових практик?
– Чи вважати конструктивними капітали, які дотримуються принципів сталого розвитку, але оперують у галузях токсичної природи?
Ці та інші питання потребуватимуть суспільного обговорення. Відповіді можуть виявитися нелінійними, але нам все одно доведеться їх знайти.
