Україна втратила майже 50% трудового капіталу за останні 10 років. У 2013-му, за даними Держстату, в Україні було 19,3 млн зайнятого населення. На 2023 рік таких залишилося 9 млн, свідчить оцінка Українського інституту майбутнього (УІМ). Чи витягнуть вони економіку України? Микола Зазуляк, CEO та засновник міжнародного HR-сервісу NUWORKERS, розповідає, чому залучення трудових мігрантів – найкращий варіант для виходу з кризи.
Відновити людський потенціал – завдання, яке стоїть у всіх на порядку денному, від бізнесу до ТЦК. В Україну не повернулося майже 8 млн людей, свідчать дані УІМ. ООН же оцінює кількість українських біженців у 6,6 млн. Натомість директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Елла Лібанова оперує дещо іншими даними: у країнах ЄС наразі проживає від 1,8 млн до 3,9 млн біженців з України.
Навіть якщо в Україні працюючих не 9 млн, а більше, втрата економічно активного населення сягає від 30% до 50%. Це значний показник. Наприклад, у Другій світовій війні Німеччина втратила 16–18% економічно активного населення. Що підтверджується переписом населення до війни і даними Національного музею Другої світової в новому Орлеані.
Залучення мігрантів в Україну – одна з можливостей подолати такий значний дефіцит на ринку праці. Такий підхід уже використовує Румунія. Після набуття членства в ЄС та виїзду активної частини населення до західних країн вона почала залучати робітників з Азії на низькокваліфіковані роботи.
Ізраїль ще у 2015 році розпочав співпрацю з урядом Непалу стосовно наймання працівників для агросфери. Через COVID-19 програму на певний час зупинили, але зараз відновлюють. Катар для проведення чемпіонату світу з футболу у 2022 році залучив понад 200 000 працівників з Пакистану.
Південна Корея веде перемовини з урядом Індії стосовно збільшення візових квот для залучення кваліфікованих «синіх комірців».
Які галузі української економіки вже могли б залучати мігрантів
Будівництво. Це майже очевидно, враховуючи, яку кількість громадян, переважно з Індії та Пакистану, залучили на будівельні роботи у країнах Перської затоки – найбільшого «роботодавця» в азійському регіоні. В цьому регіоні, за різними оцінками, мешкає понад 8 млн мігрантів лише з Індії. Третина з них залучена в будівництво. Не варто думати, що це зовсім низькокваліфіковані спеціалісти – це професійні зварювальники, муляри, каменярі. При цьому їхні зарплати в середньому все одно нижчі за українські – від $450 до $500 на місяць.
Сільське господарство. Окрім жителів Непалу, в цю сферу можна залучати населення країн Африки і Південно-Східної Азії (Мʼянми, Таїланду, Лаосу, Камбоджі). Більшість мігрантів із цих країн (їх близько 24 млн, згідно з даними Migration Data Portal) звикли до важких умов праці в сільському господарстві. При цьому вдома чи у своєму субрегіоні вони часто працюють нелегально, що спонукає їх шукати більш гідне працевлаштування.
Виробництво і важка промисловість. Ця галузь могла б залучати насамперед жителів Пакистану, Індії та Бангладеш. Вони й досі в більшості серед трудових мігрантів в країнах Перської затоки, за статистикою Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Щороку з Бангладеш емігрує пів мільйона людей, загалом за межами країни, згідно з даними World Bank Group, проживає вже близько 20 млн бангладешців. Перевагою працівників із цих країн можна назвати звичність до тяжких умов праці, особливо за високих температур, досвід роботи на великих та складних промислових об’єктах.
Текстильна та швейна промисловість. Сфера, в якій жителі Бангладеш можуть дати фору багатьом іншим, у ній залучено понад 4 млн людей. Країна входить до топ-5 світових лідерів із виробництва текстилю. При цьому традиційно для цього регіону панують погані умови праці та низький рівень оплати. А рівень спеціалістів, зокрема швачок, досить високий.
Склади та логістика. Напевно, остання галузь, якій можна порадити звернути увагу на мігрантів, адже вона найбільш містка та адаптована до працівників із базовими навичками. Одним з основних джерел робочої сили в логістичному секторі України також можуть стати країни Азії. Лише в Індії в цьому секторі працює близько 22 млн людей. У Бангладеш орієнтовно 5–6 млн.
Україна може стати привабливою країною для трудової міграції завдяки значно вищій заробітній платі, кращим умовам праці у цих сферах та м’якшому клімату.
До чого готуватися
Якщо всі українські економічно активні люди не повернуться в Україну, народжуваність не зростатиме, а мобілізовані залишатимуться служити в ЗСУ, від залучення трудових мігрантів ми не втечемо. Та й не треба, адже це нормальний процес. З 1990 по 2015 рік у розвинутих економіках іммігранти становили половину приросту населення працездатного віку. Зараз у країнах ЄС трудові мігранти становлять понад 12% від усього працюючого населення. Навіть Китай, який уперше за довгі роки стикнувся зі зниженням кількості населення, про це вже думає.
Українським роботодавцям доведеться готуватися до нових реалій: отримувати дозволи на роботу для мігрантів, оплачувати їм приїзд, офіційно працевлаштовувати, укладати тривалі контракти, забезпечувати житлом та харчуванням. Наприклад, дозвіл на працевлаштування однієї людини на рік наразі коштує 15 140 грн, на два роки – 24 224 грн. Але зарплати для іноземців – різноробів, електрозварювальників, мулярів, вантажників, паркувальників – стартують від $500 на місяць, для досвідчених працівників – від $650. Навіть з урахуванням цих витрат працевлаштування іноземних працівників залишається рентабельним для українського бізнесу.
Залишається відкритим питання, чи захочуть працівники-мігранти їхати до країни, де триває війна. З іншого боку, чим українські реалії гірші за постійні екологічні та соціальні катастрофи у країнах Азії? Останній приклад – це Бангладеш, де студенти вийшли на протести проти дискримінаційних законів і все це завершилося масовими сутичками з поліцією. Інтернет у країні вимкнули, мобільний звʼязок обмежили, запровадили комендантський стан і закрили кордон. Лише за офіційними джерелами тоді загинуло понад 200 осіб, заарештували понад 9000.
Але фактор війни в Україні все ускладнює, хоча це інша історія, яку команда NUWORKERS уже вивчає і руйнує бар’єри в розумінні іноземців про Україну. Для цього проводимо зустрічі з кандидатами, через локальних партнерів ведемо інформаційні кампанії та доносимо об’єктивну інформацію про стан речей у нашій країні.
Не варто забувати й про соціальну складову. Нічого так не зближує, як спільна робота. Суспільство та економіка з мігрантами розвиваються швидше. Збільшення частки мігрантів у дорослому населенні на 1 процентний пункт збільшує ВВП країни на одну особу до 2% у довгостроковій перспективі, згідно з оцінками МВФ. Також це ще один привід вчити англійську мову, на чому наголошує український уряд.
До того ж залучення мігрантів, згідно з даними Міжнародної організації з міграції, може сприяти зростанню усвідомлення необхідності співпраці людей і привабливості ідей толерантності у суспільстві, кидаючи виклик стереотипам і заохочуючи культурний обмін. Як результат, це може привести до більшої соціальної згуртованості та зниження расової дискримінації.
Більшість великого та середнього бізнесу в Україні так чи інакше залучатиме мігрантів та перелаштовуватиметься. Питання лише – хто зробить це першим? Це еволюційний процес. Трудовий капітал, як і фінансовий чи інтелектуальний, уже давно переміщується між континентами.
