«Schiaparelli: Мода стає мистецтвом» – виставка, що оспівує спадщину Ельзи Скіапареллі
Нова експозиція в Музеї Вікторії та Альберта досліджує революційний вплив легендарної дизайнерки та її бренду, демонструючи зв’язок між минулим і сучасним.
Ельза Скіапареллі, хоча й народилася в Італії та зробила кар’єру в Парижі, мала особливий зв’язок з Англією. Ще у 1971 році Музей Вікторії та Альберта (V&A) представив 11 її робіт на знаковій виставці Сесіла Бітона «Мода: Антологія», що стало найбільшою на той час музейною експозицією її творчості. Через 55 років V&A знову вшановує її спадщину виставкою «Schiaparelli: Мода стає мистецтвом».
Експозиція включає найвідоміші творіння дизайнерки, від вражаючої сукні «Скелет» до маловідомого весільного вбрання 1934 року, простежуючи історію бренду від його заснування до сьогодення.
«Виставка коливається між дизайнами Ельзи Скіапареллі та роботами Даніеля Роузберрі, нинішнього креативного директора бренду», – розповідає Соннет Стенфілл, старша кураторка моди у V&A. Вона підкреслює важливість Лондона для Скіапареллі: «Велика Британія була не лише джерелом текстилю, а й важливою клієнтурою для Скіапареллі. Її лондонський дім був ключовим форпостом, що сприяв поширенню шокуючих творінь Скіапареллі за межі Парижа».
«До і після Ельзи Скіапареллі – це справді різні епохи. Саме це, я сподіваюся, глядачі заберуть із собою» — Даніель Роузберрі
На виставці представлено один із останніх збережених екземплярів сукні «Скелет» з колекції «Цирк» 1938 року, створеної у співпраці із Сальвадором Далі. Вбрання облягає фігуру, а вишивка імітує ребра та кістки. «Це доволі моторошно. Складається враження, що власний кістяк носійки виступив на поверхню сукні», – зазначає Стенфілл. Інший знаковий експонат – вечірнє пальто з шовкового жоржету 1937 року. Його плечі вкриті стрічковими трояндами, а нижче вишиті два профілі облич, створені за ескізом Жана Кокто, ще одного сюрреалістичного колаборанта Скіапареллі.
Також представлені сімейні фотографії, надані Марісою Беренсон, онукою Скіапареллі, а також флакони парфумів, оздоблення та прикраси – улюблені предмети Даніеля Роузберрі. «Неможливо відтворити таку красу», – зізнається він. «Є зал із її ювелірними виробами, ґудзиками та біжутерією, де видно її найвільніший, постійно еволюціонуючий бік. Що стосується одягу, то жакет Schiaparelli у всіх його втіленнях, з його гострими плечима та вузькою талією – вона називала це силуетом «Лускунчик» – здається мені водночас позачасовим і надзвичайно актуальним».
Історія Скіапареллі незвичайна. Вона виросла в родині аристократичних італійських науковців і не мала жодних технічних навичок у моді, коли розпочинала свою справу у 1920-х роках. «Як одиначка, мати-одиначка, яка виховувала маленьку дитину і починала бізнес, не маючи формальної освіти в галузі моди, будучи народженою в Італії, вона була аутсайдером», – пояснює Стенфілл. «Прокласти собі шлях до серця французької модної індустрії як жінка-підприємець вимагало неймовірної сміливості, рішучості, відваги та наполегливості».
Хоча багато робіт Скіапареллі можна назвати, за її власним висловом, «шокуючими», вони часто базуються на простих і традиційних силуетах. Її знаменита сукня «Лобстер» могла б здатися скромною вечірньою сукнею, якби не великий ракоподібний мотив на спідниці. «Цей елемент класичного силуету в поєднанні з дещо провокаційним оздобленням робить її роботи досі надзвичайно сучасними», – вважає Стенфілл. Вона прагне, щоб відвідувачі не лише познайомилися з новаторською кар’єрою Скіапареллі, а й зрозуміли, хто вона була і чому її бачення залишається актуальним. Це включає привернення уваги до кордонів, які вона розширювала, наприклад, додаючи блискавки до вечірніх суконь та використовуючи незвичайні текстилі, такі як целофан, рослинні волокна та ткане скло. «Вона не соромилася впроваджувати інновації в матеріалах і любила підкреслювати цей аспект своїх дизайнів».
«Schiaparelli: Мода стає мистецтвом» – це виставка про мистецтво, але художниця не менш важлива. Скіапареллі закрила свою справу у 1954 році, а бренд було відроджено у 2012. «Багато в чому краса будинку полягала в тому, що він був заморожений у часі після закриття», – каже Роузберрі. «Він зберігся, як коштовність. Він ніколи не був розбавлений чи зіпсований з часом. Але ціною цього простою є те, що багато людей не знають, що вона є однією з п’яти великих кутюр’є, які справді змінили моду. До і після Ельзи Скіапареллі – це справді різні епохи. Саме це, я сподіваюся, глядачі заберуть із собою».