70-метрова робота митця підніматиметься, складатисяме, а згодом буде розрізана на окремі картини.
Перед тим, як у будь-якій оперній виставі згасне світло, є завіса — бар’єр, що стоїть між глядачем і тим, що ось-ось станеться. Сьогодні в Лос-Анджелеській опері цей звичний поріг набуде нового життя в руках художника кубинського походження Енріке Мартінеса Селайї, який створив монументальну театральну завісу. Вона підніматиметься та опускатиметься перед кожною виставою протягом сезону 2026-2027 років.
Мартінес Селайя, колишній науковець, найбільше відомий своєю мультидисциплінарною практикою, що охоплює живопис, скульптуру, інсталяцію та літературу. Його роботи досліджують питання сприйняття, пам’яті та сенсу. Саме цей інтерес до того, як мистецтво може змінити наш досвід місця, привернув увагу президента та генерального директора L.A. Opera Крістофера Коельша. Він запросив митця створити “Речі, які ми знаємо” – завісу шириною 70 футів для Dorothy Chandler Pavilion. Селайя хотів, щоб витвір робив більше, ніж просто слугував фоном: під час підйому зображення на ній змінюватиметься, перетворюючи рух завіси на частину твору мистецтва.
«Мене дуже цікавить ідея, що все, що я роблю, ніколи не можна зробити деінде, — розповів художник ELLE перед прем’єрною виставою 17 жовтня. — Тому я почав думати: а що ж особливого в завісі, що я ніколи не мав би можливості зробити це в музеї?»
Слово “завіса” здається майже надто малим для цього проєкту: робота Мартінеса Селайї — це частково мурал, частково рухоме зображення. Вона починається з двох дітей, поглинених своїми маленькими світами — дівчинки з акваріумом, хлопчика, що спостерігає за пташкою в клітці. Потім з’являються зірки, квіти та розбите світло, перш ніж сцена порине в темряву. На мить опера все ще чекає.
«Половина завіси складена, тож поки ви сидите 40 хвилин, ви дивитеся на певну версію твору, і цей досвід змінюватиметься, коли завіса почне підніматися, — каже Мартінес Селайя. — Відбувається еволюція, коли те, що ви вважали, що бачите, отримує нове трактування. Це дало мені змогу дослідити речі, які я ніколи не зміг би зробити в музеї чи в інших установах, з якими я зазвичай працюю».
Ця робота продовжує коротка, але тривала співпраця Мартінеса Селайї з класичною музикою: у 2004 році він створив “Schneebett” (“Сніжне ліжко”) — скульптурну інсталяцію для Берлінської філармонії, натхненну Людвігом ван Бетховеном. «З того часу мене цікавить робота з музичними установами, хоча я зовсім не добрий музикант», — зауважує він.
Мартінес Селайя також свідомо підійшов до “подальшого життя” завіси. Після фінальної вистави сезону планується розрізати її на окремі твори, які будуть продані для підтримки майбутніх постановок та ініціатив. Для митця цей жест став способом віддячити установі, яку він поважає.
«Коли я створюю свої звичайні виставки, усі твори розходяться світом і більше ніколи не збираються разом, — пояснює Мартінес Селайя. — Взяти цю завісу, розрізати її, створити окремі картини, взяти цю цілісність і фрагментувати її, а потім ці шматки розходяться світом — у цьому є щось надзвичайно красиве, ця тимчасовість досвіду. Мені також подобається ідея віддати борг і мати змогу підтримати установу, яку я поважаю і яка робить щось чудове для міста Лос-Анджелес».
За даними порталу: www.elle.com