Колекція Келі Ґофф, яка дарує нове життя видатним чорношкірим дизайнерам, стала музейною виставкою.
Коли Келі Ґофф почала купувати вінтажні речі, це був спосіб стильно вдягатися для нової роботи, не витрачаючи багато грошей. З роками, коли її інтерес зростав, колекціонування стало способом доторкнутися до історій чорношкірих дизайнерів, яких не визнавали за життя. Ґофф, яка є письменницею і працювала над такими шоу, як “Being Mary Jane” та “And Just Like That”, нині володіє роботами визначних модних діячів, таких як Патрік Келлі, Ісайя Ренкін, Стівен Берроуз та Енн Лоу. Разом ці речі складають одну з найбільших приватних колекцій робіт чорношкірих дизайнерів. Цього місяця Музей афроамериканської культури у Х’юстоні представляє виставку “Collecting in Color: Highlights from the Keli Goff Collection”, кураторами якої виступили Джон Ґесс та Даніель Фіннерман. Це перша велика виставка, присвячена її колекції, а деякі експонати будуть передані до колекції для вивчення Вищої школи дизайну Барда.
Інтерес Ґофф до дизайну одягу цікаво переплівся з її письменницькою кар’єрою. Так, спадкоємці легендарної костюмерки Едіт Гед обрали Ґофф для адаптації її історії для біографічного фільму. “Це все так сюрреалістично. Я, очевидно, захоплювалася роботами Едіт стільки, скільки себе пам’ятаю, тому моя колекція, що призвела до цього проєкту, — це втілення мрії”, — каже вона. Минулого року Ґофф завершила навчання та стала оцінювачем мистецтва. Зараз вона консультує у сфері мистецтва та аукціонів, паралельно продовжуючи писати.
“Люди зачаровані моєю колекцією”, — говорить Ґофф. “Чесно кажучи, рідко можна побачити колекціонерів у цій сфері, подібних до мене. Я маю на увазі — подібних у багатьох аспектах, не лише як афроамериканка, а як афроамериканка, яка не походить із привілейованого середовища. Для мене важливо, щоб я не була останньою такою людиною в цих колах”.
Ґофф розповіла ELLE про радість співпраці з музеєм у її рідному Техасі, про старі фільми, що надихнули її любов до вінтажу, та про дизайнерів, про яких, на її думку, мають знати всі.
Ґофф перед портретом письменниці Зора Ніл Герстон та афішею її п’єси “The Glorious World of Crowns, Kinks and Curls”, одягнена в блузу Стівена Берроуза, сережки-ґудзики від Патріка Келлі та джинси бренду Off-White Вірджіла Абло, які представлені на виставці.
Як ви зацікавилися вінтажем?
Все почалося зі старих фільмів, які ми дивилися з мамою, і з того, як вона вбиралася, коли я була маленькою дівчинкою. Коли я показую друзям її старі фотографії, люди завжди кажуть: “О, вона виглядає як кінозірка або дуже схожа на Діану Росс”. Ми дивилися старі фільми, особливо “Імітація життя” та стрічки того періоду — справжній гламур, золота ера Голлівуду. Вона завжди казала: “Дивись на сукні, дивись на сукні”, і я дивилася. Я справді закохалася в старі фільми, що, я вважаю, частково й привело мене до письменництва.
Але також я закохалася у вінтажний одяг. Коли я переїхала до Нью-Йорка, у мене було небагато грошей, а вінтаж ще не був модним і не коштував тисячі доларів, як зараз. Для однієї з перших моїх робіт мені доводилося відвідувати офіційні заходи, але грошей не було. Я купила кілька речей 60-х на блошиному ринку. Пам’ятаю, як я була на заході, і всі ці жінки, які явно мали більше грошей на одяг, запитували: “Від кого це? З якого бутіку ти це купила?” А я відповідала: “О, я знайшла це на блошиному ринку на Авеню Б”. Думаю, вони вважали, що я жартую.
Як ваша колекція розширилася від пошуку речей для себе до дослідження історії моди та чорношкірих дизайнерів?
Кілька років тому я написала статтю для The Daily Beast про найвпливовіших чорношкірих дизайнерів в історії. Це була одна з найпам’ятніших статей, які я написала. Я не думаю, що тоді усвідомлювала, наскільки глибоко це на мене вплинуло, але я дізналася, скільки видатних афроамериканських дизайнерів померли від СНІДу за дуже короткий проміжок часу. Віллі Сміт, один із перших чорношкірих дизайнерів, який досяг значного комерційного успіху в універмагах, помер. Так само Ісайя Ренкін та Патрік Келлі. Я зрозуміла, що було втрачено так багато історії, але також задумалася, наскільки іншим міг би бути майбутній американської моди сьогодні, адже ці люди були справжніми новаторами і мали величезний вплив.
Вони були не просто впливовими афроамериканськими дизайнерами, а надзвичайно впливовими американськими дизайнерами. Ісайя Ренкін, по суті, винайшов стиль athleisure. Його ідея полягала в тому, що ви можете перейти з кав’ярні до спортзалу, а потім до клубу. [Він створив] одну з перших речей від чорношкірого дизайнера, яку я придбала онлайн. Ніколи не забуду, як людина, яка її продавала, сказала: “Це належало моїй тітці. Виявляється, цей хлопець колись був кимось”, що, на мою думку, є найсумнішою річчю. Він мав такий глибокий вплив, а потім був майже забутий.
Під час пандемії, коли всі працювали вдома, мали надлишок часу та легкий доступ до онлайн-шопінгу, я придбала чимало речей. Частково тому, що багато фізичних магазинів, особливо в Європі, зазнавали труднощів. Вони дуже залежали від туристичного потоку, тому багато з них почали продавати онлайн [вперше]. Отже, я почала купувати речі в кількох французьких бутиках, включно з деякими роботами Патріка Келлі, які досі мають оригінальні магазинні бірки 1980-х років, і я їх не зніму. Ці речі я не носитиму. Решту я одягаю, коли вони підходять за розміром. Життя є життя, і речі не завжди підходять назавжди.
Яких людей ви зустріли у світі вінтажу?
Я подружилася з удівцем Патріка Келлі, Бйорном Амеланом, чудовим, дивовижним чоловіком, який береже спадщину Патріка. Для мене важливо, коли це можливо, підтримувати стосунки з людьми, яких я вважаю хранителями спадщини, адже я бачу свою колекцію як служіння спадщині дизайнерів. Ці речі не належать мені. Вони належать нашій ширшій спільноті, тому що вони є частиною нашого прожитого досвіду.
Ґофф зі Стівеном Берроузом, який створив сукню, що вона її носить. Сукня та це фото представлені на виставці.
Якою була реакція на вашу колекцію та вашу роботу?
Найкрутіше те, скільки людей я зустріла на цьому шляху, які не тільки стали моїми прихильниками, а й самі зв’язувалися зі мною щодо певних речей. Письменниця Джилл Карґман стала моєю подругою, і вона подарувала мені вінтажну сукню від Стівена Берроуза. Вона сказала: “Їй місце у твоїй колекції”, і це було найкрутіше, що я чула.
Як ви вирішили співпрацювати з музеєм, і як виникла ця виставка?
Я родом із Х’юстона, і тут знаходиться Музей афроамериканської культури. Ми живемо в дуже цікавий час, коли ведуться розмови про політику різноманітності, але одна з чудових речей у моді полягає в тому, що люди з різними політичними поглядами казали: “Я вважаю, що ця колекція справді крута. Я прочитав статтю про твою колекцію, потім замовив книгу про Елізабет Келкі, або почав досліджувати історію Енн Лоу”. У цей момент можливість провести таку виставку в моєму рідному місті здалася особливо зворушливою.
Мелані Лоусон багато десятиліть була легендарною ведучою новин у Х’юстоні. Її запитали, чим вона займатиметься на пенсії, і вона сказала, що її чоловік, Джон Ґесс-молодший, був генеральним директором Музею афроамериканської культури. Я написала йому нотатку про те, як сильно мене надихнула Мелані, а потім згадала про свою колекцію.
Це було просто доленосно. Вони насправді ніколи не проводили виставок модного одягу. Це був справжній ризик. Але я надзвичайно цінувала те, що вони мали те ж бачення: у час, коли наш світ так розділений, надзвичайно приємно знаходити твори мистецтва, навколо яких люди можуть об’єднатися.
Це інтерв’ю було відредаговане та скорочене.
Джерело: www.elle.com