Ринок праці під час війни: які зміни потрібні 15.02.2024 09:00 Укрінформ Що ми можемо зробити для зменшення негативного впливу війни на ринок праці?
Війна вплинула на всі сфери економіки та життя українців. Повномасштабне вторгнення призвело до того, що ринок праці майже завмер. У березні 2022 року опитування показували: половина українців, які до повномасштабного вторгнення були працевлаштовані, втратили роботу, зокрема через руйнування підприємств чи зниження обсягу їхньої діяльності.
У рамках міжнародної конференції «Відбудова України: про людей і для людей», організованої «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy, спікери поділилися своїми думками про те, яка ситуація з ринком праці сьогодні та які зміни безробіття, структури та динаміки ринку праці прогнозуються.
Під час панельної дискусії своїми думками ділилися:
- Наталія Колесніченко, начальник відділу аналізу реального та фіскального секторів Департаменту монетарної політики та економічного аналізу, Національний банк України;
- Ярина Ключковська, директорка з комунікацій, Work.ua;
- Ольга Купець, доцентка, Київська школа економіки;
- Олександр Цимбал, доктор економічних наук, завідувач відділу дослідження ризиків у сфері зайнятості населення, Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ;
- Володимир Глащенков, керівник, юридична компанія HD Partners; голова Наглядової ради, «Молокія».
ПОГЛЯД РОБОТОДАВЦЯ: ОСНОВНІ ВИКЛИКИ
Володимир Глащенков, керівник, юридична компанія HD Partners; голова Наглядової ради, «Молокія»
У 2022 році ключовим завданням було дати людям упевненість, що компанії будуть працювати. Адже крім зарплати дуже важливий емоційний стан колег і відчуття впевненості у майбутньому. У 2023 році великим викликом для нас є нестача працівників. Ми маємо все більше вакансій. І справа не тільки в тому, що ми не встигаємо добирати нових людей – ми бачимо й відплив тих, хто працював раніше. Змінюється і структура працівників на підприємствах: зростає частка жінок, здебільшого через те, що чоловіки вступили до лав ЗСУ. Для бізнесу це теж виклик, адже потрібно думати про те, як змінити процеси, щоб жінки могли їх виконувати, бо чоловіків немає.
Дякуємо Аліні Круп’яник, помічниці проєкту «Індекс реформ», за транскрибування виступу.
Зараз перед бізнесом, на мою думку, стоять три головні задачі.
Перша – всупереч усім зовнішнім факторам проводити реорганізацію і міняти бізнес-модель. Ринок звузиться, бо кількість людей, які проживають на території України, зменшується, споживання теж буде меншим. Зберегти попередні обсяги продажу буде складніше. Тепер для того, щоб конкурувати, потрібно збільшувати свою ефективність, автоматизовувати все, що можна автоматизувати, щоб потреба у людському капіталі стала менша. Це нелегко, бо потребує інвестицій.
Друга задача полягає в тому, що разом із потребою у нових інвестиціях виникає потреба піднімати зарплату тим людям, які залишилися в компанії. Для залучення нових людей теж потрібно платити більше. Це складно для бізнесу, адже щоразу потрібно обирати, інвестувати у підвищення ефективності чи піднімати зарплату співробітникам.
Третя задача – зрозуміти, як працювати з бронюванням працівників. Бо буває так, що починається проєкт, для якого наймають підрядника. Сьогодні виконувати роботу приїжджає десять людей, на другий день – двоє. Це реальність – немає розуміння кількості людей, на яку можна розраховувати. Багато людей ідуть у військо добровольцями. У нас більше 70 людей пішли воювати, зокрема фінансовий директор та директор із розвитку. Тобто варто бути готовим до того, щоб у певний момент залишитися без керівників напрямків та топ-менеджменту. Тож адаптивність – це те, що повинен мати бізнес в Україні. Щодня має бути готовність вести бізнес-процес інакше, ніж тиждень тому. Водночас потрібно будувати плани розвитку компанії на багато років наперед. Така сьогоднішня реальність.
БЕЗРОБІТТЯ: ПРОГНОЗИ ТА СТАН НА РИНКУ ПРАЦІ
Наталія Колесніченко, начальник відділу аналізу реального та фіскального секторів Департаменту монетарної політики та економічного аналізу, Національний банк України
Значний “стрибок” безробіття на початку повномасштабного вторгнення – це типова ситуація для ринку праці в країнах, що перебувають у стані війни.
Проте сьогодні (конференція проходила у листопаді 2023 – ред.) вже можна говорити про те, що економічна активність відновлюється: люди та бізнес показують високий рівень адаптивності та знову стають активним на ринку праці. За оцінками Національного Банку України, у 2023 році безробіття становитиме близько 19% (у 2022 році показник безробіття за уточненою оцінкою становив 21,2% – ред.).
Водночас є і негативні тенденції, зокрема той факт, що безробіття набуває ознак структурного. Зміни в економіці, які відбулися через руйнування виробничих потужностей, виїзд українців за кордон та переїзд у межах України посилюють диспропорції на ринку праці. Тобто кваліфікації, які пропонують працівники, не відповідають потребам роботодавців. Наприклад, якщо працівники металургійних комбінатів переїхали на захід України, вони не можуть знайти там роботу за професією, тому що там просто немає таких потужностей.
Брак працівників із необхідною кваліфікацією тисне на зарплати: ми бачимо, що почалося зростання зарплат і в бюджетному, й у приватному секторі. Проте за опитуваннями, станом на серпень більшість підприємств не збільшували кількість працівників. Є навіть такі, які скоротили кількість співробітників – наприклад, будівельні підприємства. Це скорочення не завжди бажане, адже багато підприємств водночас страждають на нестачу кадрів. Серед причин такої нестачі не лише міграція, а й мобілізація. Найбільший попит відчувається на робітничі спеціальності. Також нестача кадрів відчутна у роздрібній торгівлі. Раніше в цій сфері переважали жінки, багато з яких зараз за кордоном.
Проте за умови переважного збереження нинішніх умов, у наступні роки наш прогноз передбачає зниження рівня безробіття.
Ярина Ключковська, директорка з комунікацій, Work.ua
Ринок праці продовжує стабілізуватися, однак Україна зіштовхується з великими територіальними дисбалансами. Через безпекові ризики бізнес релокувався здебільшого у західні регіони – там можна спостерігати найбільшу пропозицію вакансій. Натомість чим ближче до лінії фронту – тим складніша ситуація на ринку праці.
Існує проблема, що, з одного боку, бізнес не отримує достатньо відгуків на свої пропозиції роботи, а з іншого – люди активно шукають роботу та скаржаться на безробіття. Це означає, що або в українців вищі очікування стосовно компенсації / умов праці, і пропоновані умови їх не влаштовують, або їхня кваліфікація відрізняється від тієї, яку потребує роботодавець. Роботодавцям доведеться інвестувати в розвиток і навчання персоналу, так званий reskilling і upskilling, для того, щоб перенаправити людей на ті спеціальності, які їм потрібні.
Варто розуміти, що найближчим часом людей в Україні більше не ставатиме. І якщо рік тому можна було говорити, що роботодавець задавав тон на ринку праці, тепер умови може диктувати шукач роботи. Виняток – лише ІТ-сфера, де на одну вакансію припадає близько 150 відгуків. Через нестачу працівників можна спостерігати зростання середнього рівня заробітних плат. Однак ця ситуація тисне на роботодавців. Отже, їм варто думати не лише про фінансову мотивацію, а й про те, як зробити умови роботи комфортними для працівників, щоб конкурувати за працівників не лише грошима.
РИЗИКИ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА РИНОК ПРАЦІ. НА ЩО ПОТРІБНО СПРЯМУВАТИ УВАГУ СЬОГОДНІ?
Олександр Цимбал, доктор економічних наук, завідувач відділу дослідження ризиків у сфері зайнятості населення, Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ
Робоча сила, кількість населення, кількість роботодавців і споживачів – дуже пов’язані речі, які мають значний рекурсивний зв’язок. Бо населення – це не тільки працівники, це і роботодавці – ті, хто створюють робочі місця, і ті, хто формують попит.
Безпекові ризики – не єдиний чинник, який зараз впливає на ринок праці. Потужним фактором є те, яким український ринок праці склався за останні 20 років.
Коли ми вживаємо термін “безробітні”, важливо розуміти, що безробітна особа – це не та, у якої нема роботи. Це та особа, яка активно її шукала і не знайшла Якщо людина не шукає роботу, то вона не входить до складу робочої сили. Це формує ще одну проблему на ринку праці, яка була і до війни, – середовище людей, які не працюють і не шукають роботу. Складно сказати, чим вони зайняті та як вони проживають. На жаль, дуже мало уваги приділялося вивченню цієї категорії людей. Значну частку цих людей становлять жінки, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною. Також у ній значна частка людей з інвалідністю, які, в принципі, могли б працювати, але для них не створені умови. За оцінками, до повномасштабного вторгнення близько 800-900 тисяч чоловіків працездатного віку не мали статусу інвалідності, не шукали роботи і не працювали. Чим вони займалися? Можливо, під час опитування вони просто не хотіли визнавати, що працюють без оформлення?
Як і до війни, заробітна плата буде ключовим чинником, який визначатиме дефіцит працівників у певній сфері. У нас будуть галузі, де роботодавці навіть за всього бажання не зможуть підвищити рівень заробітної плати, і саме вони в першу чергу можуть залишитися без кваліфікованих кадрів. Коли постає питання, чи вистачить робочої сили, то відразу потрібно ставити додаткове запитання – “кому?”. На мою думку, потрібно говорити не стільки про об’ємні характеристики (багато чи мало людей), скільки про якісні структурні характеристики. У нас не існує ринку праці як єдиного механізму, який би працював на національному рівні. Різні професії мають свій простір. Є професії, які вже мають вихід на глобальний ринок, до прикладу, програмісти можуть працювати співробітниками на аутсорсингу у закордонної компанії. А є професії, в яких люди задіяні тут і зараз – тільки в цій місцині і не далі, ніж околиця села. Тому для різних категорій населення діють різні сегменти ринку праці. Є абсолютно архаїчні сегменти, а є прогресивні – на рівні світових практик. Проблемою буде фокусувати політику на підтримці і розвитку лише прогресивних сегментів і заплющувати очі на те, що поряд із нами знаходяться мільйони людей, які працюють у кланово-родинних практиках, які навіть не розуміють, що треба офіційно оформити свою діяльність. Ці люди теж працюють, але говорити про прогрес у тих сферах просто неможливо. Без достатньої уваги на такі сфери в нас будуть залишатися структурні перекоси і величезні сегменти (і територіальні, і професійні, і зарплатні, і соціальні), де будуть концентруватися болючі, маргіналізуючі процеси. Всі сторони процесу – і роботодавці, і населення, і держава мають проявити достатньо уваги для побудови інфраструктури, яка б залучила цих людей в нормальний процес та витягнула їх із тих практик, у яких вони перебувають.
Отже, якщо ми говоримо не про відновлення існуючих практик, а про якісну трансформацію і суспільства, і економіки, то треба говорити і про глибинну трансформацію ринку праці.
ВПЛИВ ВІЙНИ НА РИНОК ПРАЦІ
Ольга Купець, доцентка, Київська школа економіки
Важливо розуміти, який довгостроковий вплив війна матиме на людей, бо вони є основою ринку праці. Дослідження показують, що якщо під час бойових дій більше втрат було з боку людей (людського капіталу), то відновлення після війни було набагато повільнішим, ніж якщо був зруйнований фізичний капітал.
Якщо аналізувати вплив війни на ринок праці, то важливо говорити про основні способи та аудиторії такого впливу.
Перша група – це діти та молодь. Чи отримували діти освіту під час війни? Чи були у них проблеми з харчуванням, закриттям інших базових потреб, чи отримали вони психологічні травми? Дослідження показали, що чим молодша дитина, на яку впливали негативні чинники, тим важче їй згодом знайти себе на ринку праці в дорослому віці.
Друга група – це ветерани. По-перше, участь у війні має негативний вплив на їхню освіту. Чоловіки, що воювали, часто не завершують її або навіть не розпочинають. Дослідження Другої світової війни показали проблеми із зайнятістю чоловіків, які отримали поранення. Ця проблема посилювалася ближче до пенсійного віку, їм доводилося значно раніше виходити на пенсію. Важливим також є фактор упереджень: у тих країнах, де учасників війни сприймали як героїв, серед чоловіків-ветеранів була висока зайнятість. Там, де ветеранів сприймали негативно (до прикладу, тих, хто повернувся з війни у В’єтнамі), на ринку праці теж виникали складнощі.
Третя група – це переселенці: як внутрішні, так і зовнішні. Дослідження війни в Боснії та Герцеговині показують більшу ймовірність безробіття серед чоловіків та економічної неактивності жінок навіть через 6 років після закінчення війни. А от дослідження військового конфлікту в Таджикистані навпаки показало позитивний вплив на економічну активність та зайнятість жінок.
Нарешті, четверта група – це всі інші особи. Війна чинить на них довгостроковий вплив через суб’єктивне сприйняття власного благополуччя.
Що ми можемо зробити для зменшення негативного впливу війни на ринок праці? Якщо брати приклад Хорватії, яка зараз є членом ЄС і яка до того мала схожі на наші проблеми на ринку праці, то активна та якісна політика на ринку праці спрацює, але не так швидко. Нам важливо тримати статичний орієнтир на Євросоюз та орієнтуватися на ті настанови, які нам дають для подальшої інтеграції в ЄС.
Автори:
Аліна Круп’яник, асистентка проєкту «Індекс реформ»
«Вокс Україна»
«VoxUkraine» – аналітичний центр, який досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства Переселенці Безробіття Війна з Росією Ринок праці
Источник: www.ukrinform.ua
