Фото до статтіНовини Росії / Думки22.08.2026 15:103 хвилини 1,9 тис. 0Читать на русском
Підписатися
Нинішню нафтову кризу в Росії не варто розглядати як окремі етапи. Це дуже умовне поділення. Кремлю вдалося частково полегшити становище, але про стабілізацію ринку мова не йде.
Відео дня
Цього вдалося досягти насамперед завдяки імпорту пального з Білорусі. Крім того, були ухвалені урядові рішення щодо повернення до стандартів бензину, які скасували ще у 2013 році. Це означає зниження вимог до вмісту шкідливих речовин і фактичне відновлення стандартів Євро-3 і навіть Євро-2, що дозволяє використання невідповідного бензину.
Таким чином, формально може бути зазначено, що це бензин марки 92 або 95, але насправді він таким не є. Це просто бензин, і все. Автомобілі на ньому здатні рухатися, але недовго. Особливо це стосується відносно нових машин, оснащених електронікою, яка контролює, що саме заливається в бак.
Оскільки значна частина громадян Росії користується автомобілями вітчизняного виробництва або старими машинами, вони це пальне сприймають – принаймні доки двигун не зупиниться.
Тому певним чином ситуацію вдалося пом’якшити. Був і третій фактор. Наприкінці липня – на початку серпня, після проведення ремонтних робіт, запрацювала низка установок з переробки нафти на нафтопереробних заводах, які раніше зазнали ударів з боку Сил оборони України. Однак після цього розпочалася нова хвиля атак з українського боку. Відповідно, частина відремонтованого знову вийшла з ладу через пошкодження. Яскравим прикладом є Ярославський нафтопереробний завод (ЯНОС).
Внаслідок цього ситуація на російському паливному ринку знову погіршилася. Це особливо стосується забезпечення Москви та Московської області, де зосереджено приблизно шосту частину населення Росії.
Були також сподівання на постачання бензину з Індії. Перший танкер з бензином прибув понад тиждень тому, але його досі не розвантажили. З’ясувалося, що вартість цього бензину, так би мовити, є непідйомною для оптових покупців, і ніхто не бажає його придбати. Тобто бензин нібито є, але скористатися ним неможливо.
При цьому ситуація з вартістю імпортного пального значно відрізняється залежно від країни-постачальника. У випадку Білорусі логістика є короткою: Білорусь і Росія розташовані поруч. До того ж діє давальницька схема: з Росії надходить нафта, її переробляють, а назад до Росії відправляються бензин, дизель і реактивне пальне.
Там діють особливі ціни. Логіка Кремля зрозуміла: Білорусь отримує російську сиру нафту не за світовими, а за спеціальними розцінками, тому й нафтопродукти постачаються за пільговими цінами.
З Індією ситуація зовсім інша. Хоча нафтопереробний завод у Вадінарі наполовину належить “Роснефти”, а інший пакет акцій належить компанії, за якою стоять росіяни, географічне розташування це не змінює. Де Індія, а де Росія? Логістичний маршрут є дуже довгим.
Потрібна перевалка на танкер, потім з танкера – на берег. До того ж, йдеться про Мурманськ. Це не Чорне море і не Балтика. А з Мурманська пальне ще потрібно доставити, наприклад, хоча б до Петербурга.
До цього додаються всі митні процедури під час експорту пального з Індії та відповідні витрати, зокрема експортне мито. Зрештою, оптова вартість такого бензину в Росії приблизно в півтора раза перевищує ціну, за якою пальне пропонується на Санкт-Петербурзькій паливній біржі.
Тому імпорт з Індії стикається саме з такою проблемою. Були також незначні поставки з інших напрямків. Можна говорити і про потенційні поставки з Китаю. Для Далекого Сходу це, можливо, було б зручно. Але основні споживачі пального розташовані в європейській частині Росії. А транспортувати туди пальне з Китаю буде щонайменше так само дорого, а, можливо, навіть дорожче, ніж з Індії.
Отже, за рахунок імпортного пального Росія не в змозі повністю покрити дефіцит, що виникає всередині країни. Більше того, цей дефіцит поглиблюється внаслідок наступних атак Сил оборони України, які погіршують становище російської нафтопереробної галузі.
Ще один спосіб, до якого вдалася Росія в боротьбі з дефіцитом, – обмеження експорту пального. Але цей механізм вони почали застосовувати вже давно.
Якщо говорити про заборону експорту реактивного пального та бензину, то реактивне пальне обмежили ще у квітні, бензин – у травні. У липні припинили експорт дизельного пального.
А це була, по суті, найважливіша стаття російського експорту нафтопродуктів. У кращі часи Росія навіть домінувала на європейському ринку як зовнішній постачальник дизельного пального. Однак попри всі ці заборони вирішити паливну кризу не вдалося. Більше того, після запровадження обмежень вона продовжила розвиватися.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”, експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки, спеціально для Главреду
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням…1515010000ПідписатисяТегиРосіяВійна в УкраїніДжерелоglavred.netРедакційна політика
- Новини Росії
- Імпорт не врятує:…
Повернутися на головну OBOZ