Завершити реформу корпоративного управління держкомпаніями – один із 19 структурних маяків останнього меморандуму України та МВФ. Від цього в тому числі залежить отримання Україною не лише $15,6 млрд у межах нової програми фінансування, а й $115 млрд допомоги упродовж чотирьох років, відмічає економіст «CASE Україна» Василь Поворозник.
Головні матеріали Forbes Ukraine. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Корпоративне управління держкомпаніями в Україні продовжує залишатись під пильною увагою Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних партнерів України. Останній меморандум із МВФ, який багато в чому є унікальним з огляду на війну в Україні та рекордний обсяг фінансування, не є виключенням.
Окрім зобов’язань щодо фіскальної, монетарної, банківської, антикорупційної політик, у меморандумі традиційно є пункти, які стосуються реформи державного управління держкомпаніями.
Вони винесені як один із 19 структурних маяків, і від їх виконання залежатиме обсяг фінансової підтримки України Фондом.
Зобов’язання у сфері корпуправління держкомпаніями, які взяла на себе Україна
Україна повинна провести реформу корпоративного управління в ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (ОГТС): передати акції компанії від АТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ) Міністерству енергетики та прийняти новий статут (структурний маяк, який необхідно виконати до кінця липня поточного року). А також обрати та призначити наглядову раду ОГТС до кінця жовтня 2023-го.
До жовтня поточного року потрібно прийняти законопроєкт №5593-д щодо корпоративного управління держпідприємствами. Верховна Рада прийняла його в першому читанні ще в липні 2021 року, але він потребував доопрацювання, бо не відповідав Керівним принципам OECD з корпоративного управління держкомпаніями.
Посилити підзвітність та розширити повноваження наглядових рад із наданням їм остаточних повноважень призначати та звільняти керівників.
Також МВФ запросив відновити регулярну звітність держпідприємств. Крім тих, які розташовані на тимчасово окупованих територіях або в зонах бойових дій.
Чому до корпоративного управління держкомпаніями прикуто таку увагу
У державній власності в Україні знаходиться значна кількість активів: із майже 3500 об’єктів різної організаційно-правової форми 40% працюють лише на папері, а кожне третє підприємство є збитковим та виступає потенційним джерелом фіскальних ризиків.
В Україні фрагментоване та заплутане законодавство у сфері управління держактивами, що створює численні колізії, а відтак – можливості для зловживання.
У деяких сферах приватизація все ще не відбулася в повному масштабі. В інших, як-от банківський сектор, держава була вимушена здійснити націоналізацію приватних банків та наростити свою частку на відповідному ринку до 60%.
Проблема в тому, що держава далеко не завжди є ефективним власником. Особливо це стосується України.
Державні підприємства продовжують залишатись ласим шматком для окремих груп інтересів, зосереджених на рентоорієнтованій поведінці. В результаті – держкомпанії є чи не найбільшим корупційним джерелом.
Збереження політичного впливу на роботу держкомпаній часто веде до їх банального розкрадання, в результаті чого потерпають платники податків.
Нещодавня історія з колишнім головою ФДМУ, якого подали до розшуку за організацію масштабної корупційної схеми та заволодіння коштами держпідприємств на суму понад пів мільярда гривень, – тому приклад.
Приватизація чи корпоративне управління
Ситуацію може змінити приватизація та реформа корпоративного управління держкомпаніями. Логіка приблизно така: більшість активів приватизуємо (або ліквідуємо, якщо вони справді нічого не варті), а на тих, які мають стратегічне значення для держави, впроваджуємо високі стандарти корпоративного управління. Таким чином, перетворюємо держпідприємства на ефективні, конкурентоспроможні та інвестиційно привабливі компанії.
З приватизацією якось не складається – держава з року в рік провалювала приватизаційні плани. Ситуація зрушилась торік, коли в умовах повномасштабної війни вдалось відновити велику приватизацію, в тому числі завдяки спрощенню приватизаційних процедур.
З реформою корпоративного управління теж не все гладко.
Рамкові умови створили давно.
У 2016-му прийняли закон, який зобов’язав держкомпанії сформувати наглядові ради, де разом із представниками держави повинні бути й незалежні директори. У 2018 році такі ж вимоги поширили на банки.
Незалежні наглядові ради створили не у всіх великих держкомпаніях, а робота самих наглядових рад ставала причиною гарячих дискусій: рівень зарплат членів наглядових рад, їхня професійність чи наявність чітких КРІ.
Реформа корпоративного управління держкомпаніями викликає значний опір з боку окремих зацікавлених груп. Приклад – врегулювання роботи незалежних наглядових рад, які б мали убезпечити роботу держкомпаній від політичного впливу та використання в приватних інтересах.
Були спроби в 2020 році заборонити іноземцям входити до наглядових рад українських держпідприємств, з початком повномасштабної війни депутати зобов’язали членів наглядових рад повертатися на місце роботи протягом 48 годин протягом дії воєнного стану.
Фактор війни суттєво впливає на специфіку роботи держпідприємств, перспективи їх приватизації та можливість реформи корпоративного управління.
Однак деякі рішення органів державної влади доволі сумнівні.
У листопаді 2022 року держава «націоналізувала» низку підприємств: «Запоріжтрансформатор», «АвтоКрАЗ», «Мотор Січ», «Укрнафту», «Укртатнафту».
Формально націоналізації не відбулось, вилучені активи набули статусу військового майна, а управління ними передали Міноборони. Фактично відбулась часткова деолігархізація, оскільки Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Костянтин Жеваго, Костянтин Григоришин та Вʼячеслав Богуслаєв втратили цінні активи, які контролювали.
У випадку «Мотор Січі» та «Укрнафти» рішення розповсюдилось і на міноритарні пакети. 50% «Укрнафти» належало державі в особі НАК «Нафтогаз», 42% контролювали Коломойський із Боголюбовим, а решту – численні міноритарні власники.
Свіжий кейс з «Укрнафтою» демонструє, як після «націоналізації» якість корпоративного управління погіршилась. Нинішній склад наглядової ради не відповідає чинному законодавству та настановам OECD, які вимагають наявність незалежних членів у наглядових радах. Зокрема, вони мають очолювати комітет із призначень і винагород та аудиторський комітет. Зараз ці важливі функції контролю не працюють.
Така ситуація створює чимало потенційних ризиків:
- Є загроза судових позовів від колишніх власників компаній з огляду на те, що вилучення є тимчасовими. Уряд має повернути акції колишнім власникам або компенсувати їхню вартість після завершення воєнного стану в Україні.
- Сумнівні рішення у сфері корпоративного управління створюють передумови для зловживань на підприємствах.
- Вилучення акцій у міноритарних акціонерів, які, зокрема, належали інвестиційним компаніям та приватним пенсійним фондам, підриває довіру до держави як партнера.
Україна вже отримала $2,7 млрд від МВФ у межах нової програми фінансування на $15,6 млрд. Це частина загального пакета допомоги Україні на $115 млрд у наступні чотири роки. Завершити реформу корпоративного управління держкомпаніями – вкрай необхідний крок для їх отримання.
До всього вона допоможе перетворити українські держкомпанії з джерела корупції в ефективні підприємства, які зможуть залучати інвестиції та генерувати прибуток.
